Життя людині дається один раз. Цей неоціненний талісман дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися цим талісманом: чи віддати його на картання, чи, може, разом з ним нести між люди світлий промінь щастя та радості.
Моральні зусилля необхідні людині в процесі боротьби за саму себе, за становлення себе як різносторонньої і гармонійно розвиненої особистості. Прагнучи затвердити людську сутність, людина удосконалює свої якості.
Глибокий сенс вислову: "Людина — це звучить гордо!" — розуміється тільки завдяки формуванню громадської самостійності людини-особистості, яка знає, що вона насправді чинить у світі і яка відповідає за свої справи. Відповідає, керуючись вищими моральними ідеалами і принципами. Вони припускають не тільки доброту і працелюбність, чесність і порядність, але й вироблення потреби і уміння відстоювати свої погляди, переконання, свою честь, гідність.
У цій повісті М Стельмах описує своє дитинство, яке було дуже тяжким.
Гловні герої-Михайлик і Люба, збагачені певним життєвим досвідом. Для героїв головне-навчання. Діти мріють про розваги, а Люба навіть гарно співає ... Ці мрії аж ніяк не заважають героям, адже вони памятають, що їх оточують злидні. Михайлик і Люба дуже працьовиті.
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.
Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).
Якби я була президентом, я зробила б нашу країну краще. Поперше збільшила пенсію старим. Пенсії дуже маленькі, їх на довго не вистачає. Тому старі люди змушені їти працювати, але є одна проблема старих людей не беруть на роботу. Наприклад, моя бабуся, а її 76 років, змушена працювати сторожем. Її не поважають, не цінують, ображають на роботі, вона не тільки сторожить в ночі, вона ще прибирає все в цьому заході, та приберає за собакою к якії ставлиться набагато краще ніж к бабусі. В день, якщо ще дуже пощастить бабуся заробляє 30 гривень. Цих грошей ні нащо не вистачає, але бабуся не може піти з цієї роботи, тому, що її треба платити за квартиру та годувати свого дуже дорослого сина, який зловживає алкоголем. Я хочу, щоб старі люди отримували пенсії набагато більші, та щоб їх вистачало на проживання.
Бо у його документах було написано не БОруля, а БЕруля