<span>
Читання романів може не тільки
сприяти занурення у світ фантазій, а й надихнути на подвиги. Саме це і
сталося з головним героєм роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот.
Хитромудрий ідальго з Ламанчі вів звичайне життя і користувався
авторитетом серед сусідів, поки не дістався до власної бібліотеки.
Лицарські подвиги і пригоди так вразили його, що він вирішив, ніби все
це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в
цілому світі не було вже нічого більш достовірного. Одягнувшись в зброю
і видершись на стару шкапу, що отримала горде ім'я Росинанта,
новоспечений лицар відправився робити великі діяння.
Володіючи воістину лицарськими достоїнствами - благородною душею і
добрим серцем, хоробрістю і гордістю, порядністю та справедливістю, Дон
Кіхот задався метою звільнити Іспанію від злих чарівників, велетнів і
розбійників.
<span>Не маючи можливості зустрітися зі справжніми суперниками, він
закликав на допомогу уяву - і ось вже кипить бій з вітряними млинами. І
це - ще не самий ексцентричний вчинок. Герой роману намагався битися з
лютими левами, пускався в усі тяжкі, щоб прославити ім'я своєї дами
серця - Дульсінеї Тобосської.
Відірваність Дон Кіхота від реальності просто вражає. Здається, що він
не помічає, в якому часі живе. Тому не випадково його лицарські подвиги
виглядають смішними, а самого Дон Кіхота характеризують як
божевільного дивака, дурня і посміховисько, у якого вітряні млини
кружляють в голові.</span>
Але чи справді ідальго такий дурний? Адже поради, які він давав
Санчо Панси, який став губернатором, відрізняються мудрістю й
докладністю.
Мені здається, що Дон Кіхот - романтик і мрійник, що володіє власним
баченням світу, а його поведінка зумовлена прагненням допомогти, в
силу своїх можливостей, скривдженим, бідним і пригнобленим. На жаль,
сучасники не змогли зрозуміти і оцінити по достоїнству високі пориви
ідальго. І в цьому полягає трагізм його образу.
</span>
Прочитав рассказ,понимаешь,что поступки и внешний вид полковника на балу и после бала сильно отличаются.
Вначале полковник производит приятное впечатление.Видно,как герой рассказа любит свою дочь,с какой нежностью относится к ней.
В сцене бала полковник не только кажется красивым,милым и добрым,он на самом деле мил и добр по отношению людям определенного круга.
Во второй части рассказа мы видим полковника при исполнении своих обязанностей.Милого старика,который был на балу,будто подменили.И появляется новый человек-жестокий и беспощадный.
Больше всего меня удивило,как он ударил одного из солдат,пытавшегося хоть немного смягчить татарину наказание.
Я думаю,что истинное лицо полковника было все же после бала.Мне кажется,что полковник и сам не знает,каков он на самом деле.Возможно,он запутался в двух ролях.
Все же,каким бы он ни был человеком,жестоким или беспощадным,его все равно нельзя судить.
Дополни.
Схемы не видны, сфотографировать получше надо
Ответ:
Морозова, Гаврилов,Рязанцев
Объяснение:
Морозова – главная героиня очерка, политическая заключенная.
О ней рассказывает конвойный Гаврилов, который сопровождал М. в ссылку. Конвойному героиня показалась ребенком: «волосы русые, в одну косу собраны, на щеках румянец». Гаврилов сразу пожалел ее, а позже, узнав девушку поближе, захотел даже взять ее в жены.
М. отличается сильным непреклонным характером. Больная, она отказывается от тулупа Гаврилова, чтобы не причинять ему неудобств. Только когда Гаврилов соврал ей, что тулуп казенный и «по закону арестованным полагается», девушка приняла его.
Товарищ по ссылке Рязанцев говорит о М., что сломать ее можно, «ну а согнуть, - сам, чай, видел: не гнутся этакие».
«Сердитая барышня» М., которую жандармы прозвали «чудная», вскоре умирает. Но она никак не выходит из головы Гаврилова. Конвоиру не хочет осуждать ее за ее прошлое: «От меня она зла не видала, а я на ней зла не помню». Гаврилов видит перед собой просто хорошего человека, достойного уважения.
И это замечает не только конвоир. Мать М., продав унаследованный дом, едет вслед за дочерью: она «побранит, рассердится», а «все же рада будет». Искренне плачет по безвременно погибшей Чудной «гулящая» девка со станции. Наконец, состраданием полна душа и автора-повествователя, рисующего такой глубокий и сильный характер, погибающий раньше времени.
Я живу в Ужгороде. Этот город очень красивый и старый . У Ужгороде есть свой замок. Это мой любимый город з всех. В ньом есть и школы и супермаркеты и т. д. А еще в ньом есть необычность. Я вам щас скажу какое. В ньом ооочень много зелени. Дерева тюльпаны и разные цвети. Я люблю этот город.