Не все умеют красиво и связно выражать свои мысли. Но надо тренироваться. Почитай и попробуй сформулировать своё мнение)
Вот так, третий десяток уже пошел, а я решился наконец-то перечитать "Записки охотника" Ивана Сергеевича Тургенева. Гений и талант всегда будут в моде и актуальны - таков главный вывод по книге.
"Записки охотника" - это целый ряд разнообразных историй, рассказывающих о жизни, смерти и судьбе русского человека. Тургенев пытается показать нам, что нет одинаковых людей, и что любой человек уникален. История каждого человека достойна того, чтобы ее описать и запечатлеть - не бывает скучных людей, и всякий может стать героем книги.
Что понравилось больше всего мне именно сейчас, кроме, безусловно, языка, стиля, невероятного умения изложить всё в простой форме? Раньше не обращал внимания, но И. С. Тургенев не делает никаких выводов по написанным рассказам. Читатель сам должен отложить книгу и подумать, как бы он поступил в той или иной ситуации. Автор дает входящие данные, а итог предоставляет сделать нам, читателям. Это поразительно на фоне тех современных изданий, которые постоянно пытаются нам навязать своё мнение и ничье иное.
Уважаемые читатели этого отзыва в каком бы возрасте вы не находились: найдите томик "Записки охотника" И. С. Тургенева и перечитайте. Сделайте свои выводы и ни в коем случае не делитесь ими ни с кем - пускай каждый для себя выберет правильную дорогу и решит, что в книге написано верно, а что можно было бы опустить.
Классика, обязательная к прочтению для всех - "Записки охотника" И. С. Тургенева. Всем рекомендую!
<span>Общее впечатление: Гениально, неповторимо! </span>
Короче там ему не давали в гостинице есть. Потом ему дали, но очень плохую. Потом Городничий пригласил его к себе. Там перед его женой и дочкой он хвастался, что он там роскошно в Питере живет. А еще дали Хлестакову деньги. Там еще говориться о Осипе(слуга Хлестакова). То что он и о нем заботился.
Да так как вопросы воспитания ,показаные в комедии актуальны и по сей день
Казаку для счастья нужна семья и дети.Казаку для счастья нужно быть горцем.Казак для счастья нужно доброе сердце.Казаку для счастья нужно уважение со стороны других горцев.Казаку для счастья нужен любивший его аул.
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н