Дорогая Наташа, в тот великолепный летний вечер,
когда я встретил вас на балу у императора,
я понял, что всю жизнь хотел иметь
жену, такую же прекрасную, как и вы. Я глядел на
вас весь вечер, не отрываясь ни на минуту,
всматривался в малейшее движения,пытался заглянуть
в каждое, пусть самое маленькое, отверстие
вашей души. Я ни на секунду не отводил глаз от
вашего великолепного тела. Но увы, все мои усилия,
привлечь ваше внимание были безуспешны.Я думаю,что
будут лишь пустой тратой времени
все мольбы и обещания с моей стороны.
Ибо я знаю, что у меня слишком маленький
статус.Достоин вас лишь королевского двора постоянный
член. Но все же хочу вас заверить, что
вы самое прекрасное существо на свете.
Я никогда, никогда не встречал такой у-
дивительной женщины,сделавшей так много для нашей
родины. И лишь ваша преогромнейшая
скромность скрывает это. Мой сердце разрывает
грудь, заставляет желать вас!
Наташа, я люблю вас!
У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір'ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людське почуття.
Безумовно, є на світі моральні виродки: матері, які відмовилися від своїх дітей, і діти, які зреклися своїх матерів. Але, на щастя, таких небагато. Більшість людей шанує материнство.
Для мене прикладом на все життя залишаться стосунки між членами нашої сім'ї. Моя мама ніколи не вчила мене поважати людей старшого покоління. Вона просто добре ставилась до бабусі, піклувалась про неї, приділяла їй увагу. А коли бабуся хворіла, мама забороняла мені і моєму молодшому братові галасувати. Мама в усьому для нас приклад. Вона не говорить високих слів, а просто виховує нас своїм прикладом.
У нашій сім'ї дуже затишна атмосфера. І створила її мама. Вона ніколи не підвищує голосу, завжди доброзичлива і врівноважена. Навіть, коли у наших батьків непорозуміння, це не впливає на інших членів родини. Ніхто не кричить і не стукає кулаками об стіл, як часто буває у наших сусідів, просто батьки йдуть на прогулянку вдвох, а коли приходять, то можна бути впевненим, між ними — мир і злагода. І знову, це завдяки мамі, яка дуже вболіває за сім'ю.
Не даремно говорять, що матері невсипущі. Коли я лягаю спати — мама ще не спить, а коли я прокидаюсь — вона вже не спить. Мама страшенно завантажена і на роботі, і вдома.
Ми з братом намагаємось якомога більше їй допомагати. Коли батько столярить чи слюсарить, ми з братом намагаємось і допомогти йому і самим навчитися. А ось допомогати мамі на кухні чомусь соромимося. А це так несправедливо, адже моя мама заслуговує найкращого. Щодня я потайки від мами і від друзів вивчаю кулінарні рецепти. Хочу зробити їй подарунок до Восьмого березня — приготувати якусь смачну страву. І в той же час я не хочу, щоб друзі кепкували, що я малий. Проте, якщо жінки опанували чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не спробувати куховарити? Я думаю, мама зрадіє, що в неї такий здібний син.
Безумовно, мій найперший обов'язок — хороше навчання. Я намагаюся зробити так, щоб мама за мене не червоніла, щоб її лагідні очі не засмучувалися. Я впевнений, що це мені під силу.
ОНА СТЕСНЯШКА И УМЕЕТ ЗА СЕБЯ ПОСТОЯТЬ
А. С. Пушкин, всю жизнь ненавидевший несправедливость, пустоту и "дикость" дворянства, в романе "Дубровский" выдвинул на первый план одного из представителей провинциального дворянства — честолюбивого, благородного повстанца, пострадавшего от своего же сословия, молодого Дубровского. Самодурство и деспотизм знатного барина Троекурова приводит к тому, что старый барин Андрей Гаврилович Дубровский умирает. Его имение незаконно присуждается Троекурову. С этого момента развивается конфликт, в душах крестьян Дубровского назревает бунт. Молодой Владимир Дубровский идеализирован Пушкиным. Таким он видит героя-освободителя, борца за правду и справедливость. Молодой дворянин наделен чертами типичного романтического героя: умен, образован, благороден, храбр, добр, статен, красив. Его отношения с крестьянами построены на преданности и доверии. Протест крестьян против самодурства Троекурова находит отклик в сердце Дубровского. Ими движет чувство мести за смерть Андрея Гавриловича Дубровского, им ненавистны государственные чиновники, способные работать только на богатых, нечистых на руку местных "идолов". Бунт в душе народа почти всегда выливается в реальную борьбу. Поэтому, по законам авантюрно-приключенческого жанра, народное восстание приобретает подпольный характер, неизвестная шайка благородных разбойников грабит и сжигает помещичьи усадьбы. Владимир Дубровский влюблен в дочь своего врага, поэтому отказывается от мести Троекурову. Пушкин усугубляет конфликт свадьбой Маши Троекуровой и пожилого князя Верейского и поддержкой этого брака отцом девушки. Дубровский отчаянно пытается отвоевать свою любовь, но опаздывает. Маша обвенчана, Дубровский ранен. Последняя деталь служит сюжетным оправданием для того, чтобы война повстанцев приняла массовый характер. А. С. Пушкин изобразил быт и нравы провинциального дворянства с идеализированными моральными и нравственными устоями старинного дворянства.
В романе раскрыта паразитическая сущность чиновничества, его бесполезность, трусость и извращенность. Добро и благородство, как в сказках, должно побеждать, поэтому Пушкин заканчивает роман исчезновением шайки разбойников, оставляя шанс, что, когда время придет, она опять встанет на защиту угнетенных.
Он не имел отношения к этому то есть он не был замешо в этом деле