<span>метнуться- ломануться, броситься, кинуться, устремиться, пуститься, ринуться, рвануть, швырнуться, сигануть, махнуть, рвануться, прыснуть</span>
Он привязывал в комнате цепью медведя , и толкал туда гостя . другие закрывали дверь, а гость искал безопасный угол куда медведь не мог дотянуться.Барину было очень забавно смотреть на всего ободраного гостя . По скрипту:чтобы медведь был свирепее барин приказывал не кормить его.
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях
Отрицательные персонажи: Простакова, <span>Простаков, </span> Скотинин,
Митрофанушка, Вральман.
Положительные персонажи: Софья, Милон, Правдин, Стародум.Положительные: Правдин, Стародум, Софья
Характеры разнообразные, стоит заметить, что положительные герои не так ярки ,как отрицательные. Отец Стародума ., служивший Петру Великому, внушил сыну правило: «имей сердце, имей душу и будешь человек во всякое время»СТАРОДУМ — центральный персонаж комедии Д.И.Фонвизина «Недоросль» это персонаж ,значимый речами и наставлениями убежден, что истинное воспитание это воспитание души,«Невежда без души — зверь», — говорит он о Простаковой, Скотинине, Митрофанушке.Поездка в Сибирь позволила дядюшке Софьи заработать деньги, достаточные, чтобы наделить племянницу состоянием. Стародум добился независимого положения в обществе, оставаясь частным лицом.
Повесть Николая Лескова «Левша» вышла в свет в 1881 году. Она вошла в сборник произведений «Праведники» и носила полное название «Сказ о тульском косом Левше и о стальной блохе». Это произведение не случайно называется «сказом», та как происходящие в нем события перекликались с реальными событиями и характерами. Более того, в нем присутствует и авторская речь, что характерно для сказа. Главный герой произведения – тульский мастеровой-оружейник Левша, который смог «подковать блоху». Его образ вобрал в себя черты не только народного героя, но и целого народа. Не случайно автор писал его имя в тексте с маленькой буквы. Это указывало на простоту героя и связь с народом.
Внешне Левша также прост и не приметен: худощавый, косой, неказисто одетый, одна штанина в сапоге, другая болтается, имел родимое пятно на щеке, волосы местами были выдраны во время ученья. Будучи выходцем из Тулы, очень любил трудиться, имел «золотые руки» и недюжинную усидчивость. Не каждому хватило бы терпения подковать блоху, а ему удалось это за две недели. В его образе просматривается много комичного. С одной стороны он косой и левша, а с другой – мастеровитый оружейник. Особое внимание уделяется таланту Левши и его друзей. В повести можно заметить, что этих людей страна недооценила. Тогда как англичане готовы создать для Левши все условия, чтобы он только набирался знаний да опыта, в своей стране такого талантливого человека даже знать не хотят.
На самом деле, этот герой пожертвовал собой ради любви к родине, а у него по возвращении из Англии попросили документы, отобрали личные вещи и отправили туда, где людей «неведомого сословия» везут умирать. Так и вышло. Левша умер в Обухвинской больнице, потому что грузчики, перенося его на носилках, не удержали и уронили. Даже умирая, он думал о родине и хотел принести ей пользу. Левша просил доктора Мартын-Сольского передать государю, что англичане не чистят свои ружья кирпичом и так лучше. Однако Мартын-Сольского не выслушали, сказав, что на это в стране генералы есть, им и решать.
К сожалению, послание Левши до императора Николая Павловича так и не дошло. Ружья так и продолжали чистить кирпичом. В своем сказе автор подчеркнул, что, если бы государь все-таки послушал мастера, то исход Крымской войны мог бы быть иным. Левша так и умер никому не нужным и безызвестным, а сказ о его таланте и человечной душе дошел и до наших дней.