<span>Доброта, любовь к миру, к окружающим людям, благорасположенность, – эти качества человеческой души считались наивысшей ценностью во все времена. И даже в эпоху современности, когда в мире, казалось бы, преобладающие и вездесущие такие качества, как агрессия, враждебность, зависть и алчность, добро, все же имеет место быть, а это согревает души и сознание тех людей, чьи сердца открыты истинным моральным ценностям, не смотря на времена и нравы; стремящихся к лучшему и не приемлющих для себя ничего, кроме чести, достоинства и благородства.</span>Не зря ведь в древности бытовало утверждение, что к каждому шагу, к каждому поступку человека приставлено зеркало, отражающее злость злостью, а добро возвращающее добром.Конечно, нельзя понимать данный постулат в буквальном смысле, надеясь, что каждый хороший поступок немедленно должен вернуться. В действительности ожидание добра, как ответное действие на добро – это не эгоистичное стремление, добро нельзя воспринимать как сделку с чем-то наивысшим, нельзя стремиться совершить высокоморальный поступок лишь в надежде на щедрую награду за это.Чтобы доброта поселилась в окружении человека, чтобы жизнь его согревалась душевной теплотой и хорошим отношением окружающих людей, нужно научиться творить добро бескорыстно, без всякой надежды на благодарность, приняв, таким образом, свою собственную модель поведения, хода мыслей и чувств. Помочь жаждущему помощи, выслушать и понять другого человека, дать мудрый совет – вот истинное предназначение каждого человека, живущего в социальном мире, в людском обществе.<span>На самом деле для того, чтобы человеческие деяния носили позитивный характер, были направлены на созидательность, на помощь нуждающихся в этом людей, надо даже мыслить в нужном русле - лишь о хорошем, стараться ограждать свой разум от помыслов о жадности и злобности, и тогда привычка доброты к окружающему миру станет истинной натурой, вторым «я». Лишь в этом случае жизнь человека можно будет назвать духовной и истинно моральной.
Творите добро и добром оно Вам обернется!</span>
Мати це найциньїша людина у світі.Вона завжли доплможе у складній сітуаціі ,ніколи не відмовить.Мати завжди прийме свою дитину,та будь який подарунок буде для неї найкращим.Ми повинни цінувати і поважати рідну мати,бо вона найкоаща для нас людина
<span>Кодацька фортеця або Кодак (сучасне Кайдаки;
від тюркського "кой" - селище та "даг" - гора) —
фортеця на правому березі Дніпра напроти Кодацького порогу. Розрашована на 10 км нижче
теперішнього міста Дніпропетровська, на території села Старі Кайдаки.</span>
Збудована польським урядом у липні 1635 року
з метою ізолювати Запоріжжя і Дон від України, перекрити вихід до Чорного моря
і перешкодити втечі селян на Запорізьку Січ. «Ключем до Запоріжжя» називали
фортецю сучасники. Кодак будувався під керівництвом французького інженера
Боплана. На побудову сейм асигнував 100 тисяч польських злотих.
У серпні 1635 року запорожці під проводом
гетьмана Сулими зруйнували Кодацьку фортецю. Відбудована була вона німецьким
інженером Гекантом у 1639 році, її розміри збільшилися майже втричі, були
побудовані католицький костел і монастир, православна церква, а польська залога
збільшена до 600 найманців. Вогневу міць посилили артилерією, а також
встановили у 3-х км величезну сторожову вежу.
1 жовтня 1648 року Кодак був взятий за наказом Богдана
Хмельницького (який за переказом влучно висловився на адресу цієї
фортеці: «Manu facta manu distruo» («руками створене руками і руйнується») і
перетворений на опорний пункт українського війська.
За гетьмана Івана Мазепи Кодак був
сторожовим постом супроти Січі. У 1711 році за умовами Прутського мирного
договору разом з іншими фортецями на півдні України був зруйнований. Згодом
Кодак був козацькою слободою, центром Кодацької паланки. У кінці XVIII ст. Кодак
перейменовано на с. Старі Кодаки, тут оселилося багато запорожців, після
зруйнування Нової Січі. Руїни Кодака збереглися до наших днів.
У 1910 році за ініціативою Дмитра
Яворницького на місті фортеці встановлено пам'ятний знак.
Нині на місці, де була фортеця, розташований
гранітний кар"єр, місцевість руйнується.
<span> </span>
<span>
Твір-роздум на тему дружбаМи часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавіше чи заможніше, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияка вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий ?Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш – хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче лише мати зиск.<span>У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба – якщо ми не загубимося після школи, студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.
</span></span>