Мовивши слово, треба бути йому паном.
Не так то він діє, як тим словом сіє.
Говори стовпу, а він стоїть.
Дай дурневі макогона, то він і вікна поб'є
Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться
Чує дзвін, та не знає, звідки він
вітер віє і не знає, що погоду він міняє
"Ти йому слово, а він тобі десять"
"...Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!"
(В. Кучер "Трудна любов"),
<span> „він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю"</span>
1. Усі йшли на нашу вечірку: і Дмитрик, і Сашко, і Галинка.
У саду було усе, що ми шукали: і яблуні, і груші, і сливи.
2. Олівці і ручки, пензлики і фарби - усе те ми знайшли у нашому магазині.
Ромашки і барвінок, незабудки і маки - квіти, що найчастіше зустрічаються у полі.
3.<span>Усі дерева, які розквітли у саду: яблуні, груші, сливи - заполонили ароматом повітря.
</span>Усе навколо: дерева, птахи, люди — сповнене весняної, пружної, нестримної сили<span>
4.</span><span>Різна погода восени, а саме: віє, гріє, лиє.
</span>Усяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою з трав або впіймати<span>.</span>
[ р о з' і р в а л а ] 4 скл 9 б 9 зв
[ б л и с к а в и ц' а ] 4 скл 10 б 10 зв
(1200)
Н. Тисяча двісті.
Р. Тисяча двохсот.
Д. Тисяча двохстам.
Зн. Тисяча двохсот.
Ор. Тисяча двохстами.
М. На ( У ) Тисяча двохстах.
(269)
Н. Двісті шістдесят дев'ять.
Р. Двісті шістдесят дев'яти.
Д. Двісті шістдесят дев'ятьом.
Зн. Двісті шістдесят дев'яти.
Ор. Двісті шістдесят дев'ятьма.
М. На ( У ) двісті шістдесят дев'яти.
Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і вів її прогнав. Що, мовляв, од неї й слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота.
Ще задовго до від'їзду й перед самим від'їздом він бігав до річки, хотів побачити сім'ю дикої качки. Але так і не побачив. Переконував себе, що каченята вижили, але подалися в інше місце. А коли зладнали чемодани й сідали в машину, щоб їхати на вокзал, то Юрко все не хотів сідати.
Казав, що ліхтарика забув, а коли ліхтарик виявлявся в батьковій кишені, то казав, що ножик десь пропав. Усе затягував від'їзд, ждучи, чи не появиться Тося. І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась.
— Поклич її,— сказала мати Юркові,
— А-а,— махнув той рукою й одвернувся, скривившись.
— Поклич, попрощаєшся.
Але поки їхав у машині, то тільки про те й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...