Отходы выбрасывали из окон домов, и улицы от этого были очень грязные... мягко говоря
Центральная фигура композиции - Илья Муромец - имеет при себе булаву и копьё. Виктор Михайлович Васнецов, видимо, хотел тем самым подчеркнуть физическую мощь богатыря. Однако булава была не основным, а вспомогательным оружием Ильи и служила для нанесения быстрого, неожиданного удара в любом направлении. Основным же оружием Муромца (к слову, широчай-шераспространённым на Руси) было все-таки копьё.
<span>Меч, как известно, также являлся символом княжеской власти, и поначалу его носить имели право только старшие дружинники или князь. Васнецов отметил и это, дав его в руки именно Добрыне Никитичу, судя по всему, и впрямь являющемуся представителем княжеского рода. </span>
<span>Гораздо более интересно вооружение третьего персонажа, Алёши Поповича. В его руках мы видим сложный (композитный) лук и меч в ножнах на боку. Так вот, русский стрелок, если он, конечно, не был левша, носил налучь (чехол) с луком на левом боку, а колчан со стрелами - на правом. То, что Алёша правша, подтверждается тем, что меч у него висит слева. Тогда почему же колчан - также слева? Судя по всему, Виктор Михайлович так увлекся созданием шедевра, что случайно упустил данный момент из виду, тем самым создав нарисованному Поповичу нешуточные проблемы в бою. </span>
<span>Что касается доспехов, то весьма пристальное внимание привлекает к себе шишак, красующийся на макушке Добрыни Никитича Дело в том, что во времена Добрыни данный шлем был раритетом покруче всех яиц Фаберже вместе взятых. Почему? Да потому что Васнецов изобразил богатыря в шлеме, который принадлежал переяславскому князю Ярославу Всеволодовичу, отцу Александра Невского! Во время междоусобной Липецкой битвы владимиро-суздальцев с новгородцами (1216 год) данный шлем перекочевал с головы князя на землю, а спустя 600 лет был найден крестьянином в лесу и сдан кому следует. Ну а Васнецов не удержался и изобразил Добрыню именно в легендарном шлеме, ещё раз подчеркнув его княжеское происхождение... </span>
Філософія Відродження розвивалася на основі ідеології гуманізму, яка відображала нові різнобічні запити людської особистості. У гуманізмі епохи Відродження розрізняють такі етапи розвитку:
а) ранній (етико-філологічний, громадянський) гуманізм, що виник в Італії наприкінці XIV — в середині XV ст. у зв'язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії, історії, моральної філософії на основі класичної античної освіти;
б) пізній гуманізм, що постав в останній третині XV ст. унаслідок зміщення гуманістичних інтересів у теологію, натурфілософію, природознавство.
Через специфічні соціально-економічні умови в Україні впродовж XVI ст. поширювалися й розвивалися переважно ідеї раннього гуманізму. Із другої половини XVI ст. у зв'язку з посиленням національного, соціального і релігійного гніту з боку польської шляхти і католицької церкви українські мислителі, полемісти все частіше почали звертатися до проблем, які хвилювали представників пізнього Відродження, реформаторів. Якісно новий рівень розроблення цих проблем почався з організації науково-культурного центру в Острозі, Києво-Печерській лаврі, а особливо з відкриттям Києво-Могилянської академії.
Розвиток ренесансного гуманізму в Україні також відбувався поетапно:
1) до середини XVI ст. За основними типологічними ознаками він подібний до раннього італійського. Його представників цікавили суспільно-політична проблематика, питання етики й естетики;
2) друга половина XVI — початок XVII ст. Відбувалося інтенсивне розроблення ранньогуманістичних ідей, поєднаних з реформаційними та ідеями візантійського Відродження, активно формувалася історична самосвідомість українського народу, розвивався ідеал гуманістичного патріотизму;
3) друга третина XVII — початок XVIII ст. Гуманістичні ідеї все більше відокремлювалися від реформаційних, навіть офіційно відкидали їх.
Поширення ідей гуманізму в Україні в першій половині XVI ст. було спричинене соціально-економічним прогресом, що розпочався на українських землях наприкінці XV ст. і був зумовлений переходом феодалізму у фазу розвитку простого товарного виробництва. Піднесенню культури й освіти в Україні сприяв розвиток міст, їх економічної незалежності у зв'язку із запровадженням магдебурзького права.
Они пришли на Русь в 1237 году (первое упоминание)
<span>Князь Игорь Рюрикович Великий князь киевский (правление 912 — 945гг.)
</span><em>Расширил границы Древнерусского государства, подчинив племя уличей и способствовав основанию русских поселений на Таманском полуострове.</em>
<span><em>Отразил набеги кочевников-печенегов.</em>
<em>Организовал военные походы против Византии:</em>
<em>1) 941 г. - закончился неудачей;</em>
<em>2) 944 г. - заключение взаимовыгодного договора.</em>
<span><em>Убит древлянами при сборе дани в 945 г.</em></span></span>