<span>Мета: охарактеризувати образи героїв твору, з’ясувати їх</span><span>Ідеали, прагнення і вчинки, духовні цінності, роль у відтворенні історичного колориту епохи та станової психології окремих суспільних верств; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість; вміння оцінювати прочитане, критично і логічно мислити, висловлюючи виважені власні міркування; виховувати почуття пошани до творчості П. Куліша, любов до Вітчизни, прищеплювати пізнавальний інтерес до історичного минулого рідного краю.</span>
У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!»
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за допомогою таблиці).
На початку 16 століття
козацтво та січові відділи ходили у походи на Крим та Туреччину. Боротьба була
з перемінним успіхом.
Запорізька Січ
зміцнюється та поширює свою боротьбу проти турецьких ворогів.
Походи козаків
приносили їм славу по всій Європі. Вони стали важливим аспектом у міжнародній
політиці. Про це говорять різні документи. В одних із них запрошують козацтво
укласти договір з Німеччиною про турків.
<span>Під керівництвом Лободи та Наливайко козаки розбили турецьке
війська у Молдавії. Після чого війна була припинена. </span>
У Запорізькій Січі
була своя, самостійна політика, як внутрішня, так і зовнішня.
Найбільш поширені
козацькі поході проти турків були з 1600 по 1620 роки. Кожного роки вони
перетинали Чорне море та робили набіги на береги Криму та Туреччини.
У тих самих роках козаки
під керівництвом Сагайдачного взяли штурмом Кафу, фортецю, де розташувався
самий великий ринок рабів. Козаки звільнили багатьох поневолених, серед яких
були і земляки.
З’явився козацький
флот, який мав величезне значення для історії. Адже флот допоміг пробити
блокаду турків та татар, що розділяла їх від Європи.
Під умілим
керівництвом Сагайдачного, козаки вели активну боротьбу з ворогами. Турки не
змогли захопити польські та українські землі. Впливовість Туреччини була майже
знищена.
Завдяки мужності
козаків, високому військовому мистецтву їхнього гетьмана Сагайдачного,
Туреччина не досягла своєї мети — захоплення польських і українських земель, а
її міжнародному престижу завдано тяжкого удару. її просування в Європу було
зупинено.
У хотинській битві
Сагайдачний отримує смертельне поранення. Але і після його смерті козаки
боролись проти турецько-татарських загарбників.
Козаки брали участь у
Тридцятирічній війні, що проходила в Європі.
<span> </span>
Він виявився особливим, не підпорядкований під сіру масу суспільства. Оповідання нас наштовхує на роздуми про життєвий вибір сучасної людини, про можливість зберегти власну індивідуальність.