Шоколадний шепіт,
Карамельні очі
І шовковий трепет
Вафельної ночі.
Ескімо – це серце,
А душа – в горіхах,
Тістечкові дверця
На безе завісах.
Всі слова – фісташки,
Губи виноградні,
І смачні «Ромашки»,
Й вітер рафінадний,
Що здував із торта
Невагомі квіти,
«Бренді» другосортне –
Сором загубити.
Весь десерт – помада,
Гіркуватий погляд
І солодка зрада.
Все це твій світогляд.
Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима... Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, - такий балакучий.
Пацюк собі худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий - на селі перший співака.
Матня одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху.
Були вони всі три панські й повиростали по панських дворах. Лушня був пана Совинського, а Пацюк та Матня - пана Польського, того самого, що й Чіпчин батько.
Матня та Пацюк узяті в двір ще малими підлітками: перший - від плуга, другий - від овець. Гірко . їм було розставатись з батьком, матір'ю, братами, та сестрами, та товаришами, такими ж хлопцями, як і вони; тяжко кидати рідне дворище, де їм знаком! Лушня, Матня, Пацюк: "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю.
Параска-жінка Герасима Калитки. Хазяйновита, працьовита, дотримується посту. Любить сина, бо не дозволяє Герасиму видавати Романа за дочку Пузирів. Інколи дозволяє собі навчати чоловіка, але все таки боїться його. Вона хоче видати сина за Мотрю, бо знає що вони кохають одне одного. І любить працівників, ніколи не кричить на них, як Калитка. Вона хороша хазяйка, яка дбає про родину та працівників. А ще вона все таки кохає свого чоловіка, хоч він і піднімав на неї руку.
Матір - це святе, адже вона з нами упродовж всього життя.Не шанувати її - не шанувати самого себе. Читаючи думу *буря на чорному морі*, я була просто в шоці від неповаги хлопців своєї родини, своєї віри. Але у матері, в Бога, добре серце, вона простила гріхи своїм дітям, тим самим вгамовуючи бурю в морі. Матір потрібно шанувати!
Досить таки важко, серед усього розмаїття шедеврів української літератури, обрати один твір, якому можна віддати перевагу, бо кожен твір по-своєму гарний і кожен твір несе в собі певний емоційний заряд, основну думку, те що хотів показати автор. Проте, особисто в мене, зі словосполученням «мій улюблений твір» асоціюється «Лісова пісня» Лесі Українки. Ця на диво сильна людина, видатна особистість та одночасно прекрасна письменниця зробила великий внесок в розвиток літератури, всі її твори є змістовними та містять багато філософських, психологічних та історичних аспектів. Драма-феєрія «Лісова пісня» захоплює з перших рядків. Разом з героями твору читач занурюється в незвичайний, дивовижний світ магії та чудес, який гармонійно переплітається зі світом людей, з їх повсякденними справами, звичними проблемами. Мова драми також казкова, авторка збирає слова, наче перлини чи дорогоцінне каміння, а потім робить з них чарівне намисто, яке з неймовірною легкістю огортає читача. Чого варті самі лише описи головних героїв «Лісової пісні», наскільки шанобливо і витончено зображено природу в різні пори року, Леся Українка показує все живим, все в її творі має свою душу, і Вітер, і Річка, і Поле… Справедливо і чесно відображаються відносини між дійовими особами драми.
В «Лісову пісню» просто неможливо не закохатися, це дійсно окремий світ, який дає змогу відволіктися від буденних негараздів та відправитися разом із героями твору в велику, незбагненну країну мрій, спогадів та почуттів.
