В) Обіймати посаду, впроваджувати у виробництво, відшкодовувати збитки, порядок денний, за вимогою керівництва.
ожна пора року по-своєму незрівнянно красива і неповторна. З чим може зрівнятися квітуча весна, сонячне літо, золотоволоса осінь чи білосніжна зима? Вони неймовірні, погодьтесь.
Сьогодні надворі зима… І її з нетерпінням так чекала малеча! Перший сніг покликав на вулицю чи не всю дітвору. Червонощокі, обсипані з ніг до голови снігом, вони радіють кожній сніжинці, кожному сильнішому подуву вітру. А як весело заїхати з гірки в кучугуру снігу, стукнути у сани друга чи подружки! Ці дні незабутні. Вони асоціюються у кожного з нас, власне, із безтурботним дитинством.
Прості: 1.осінь прийшла до нас в місто.
2.я люблю свою мову.
3.я йду до школи кожень день.
4.було гарне літо.
5.я люблю мріяти
складні:1. Ще ходить осiнь по опалiм листi, ще журавлиний ключ не вiдбринiв.
2. Сонце в сонних лiсах вii нiжно вiдкрило, а вiдлуння в горах день новий розбудило.
3. Зелю огорта рожева тиша, вечiр опускаеться з небес, вiн сопiлку з очерету рiже i лунае тихий полонез.
4. До нас прийшла золота осiнь, але ми трошки сумуемо за лiтом... .
5. Дзюркоче рiчечка маленька i соловей спiва пiснi.
Найбільше, мені подобається дика тварина - лисиця. Вона мені подобається тому, що вона не загрожує людям небезпеки. Вона дуже хитра, непосидюча. У неї дуже великий хвіст, який нагадує велику товсту мотузку. Вона полює на зайців бо вона хижа тварина. Вона дуже гарна!
У світі існує багато царств, та найбільшим і найсильнішим вважається царство Мови із столицею Морфологією. Тисячоліттями жителі цього царства жили дружно, підтримували одне одного: звуки складалися в слова, слова об’єднувалися в сім’ї — частини мови і складали словосполучення, речення, тексти; службові частини мови вірно служили самостійним. Та одного дня між частинами мови виникла суперечка, хто в царстві Мови найголовніший. Іменник доводив, що саме він повинен стати царем, адже його сім’я найбільша. Він дає імена всьому, що є довкола.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.