Гарні дівочі очі, скреснули лукавими іскорками, побачивши хлопця, який їй вже давно подобаеться.
Одного вечора , ми всі зібралися біля школи<span>.
Усі учні, зібрались біля нашої школи.</span>
1."І який же ти ледащо",- подумав дядечко.
2. Режисер чомусь поцікавився: "Як довго ви будете працювати, коли я не займусь цим сам?".
3. "Мені терміново треба номер школи, де навчається ваша донька", - зазначалось у записці.
4. Хтось викинув: "Куди веде ця довжелезна черга?".
5. "Я дам вам набрати цих яблук",-неохоче погодилась сусідка.
Я знаю, що є люди, які мають дуже багато грошей. Їм здається, що вони можуть купити все. І дійсно, у них є прекрасні квартири або навіть будинки, вони їздять на красивих машинах, на них дорогий одяг, багато ювелірних прикрас. Здавалося б, живи й радій. Але мої батьки кажуть, що такі люди не щасливіші тих, хто має скромний достаток.<span>Щастя за гроші не купиш. А що ж таке бути щасливим? Бути щасливим — означає мати міцну дружну родину, улюблену роботу, вірних друзів і, звичайно ж, здоров’я.</span>Я розумію, що гроші мають велике значення у житті людини, але в той же час як за гроші купиш відверту прихильність людей, що тебе оточують? Можна купити дорогі фарби, устаткування, розкішну художню майстерню, але як створиш шедевр на полотні, якщо в тебе немає таланту? А талант за гроші не купиш. Ніякі гроші не зроблять з тебе поета, музиканта…Гроші не зроблять людину поряднішою. За гроші не купиш любов, світанок, принадність провесни або свіжість першого снігу. За гроші не купиш посмішку дитини і не придбаєш добре серце, якщо твоє байдуже і черстве. І немає таких магазинів, де продається розтрачене марно життя, де продається безсмертя.<span>Людина може залишити на землі добру пам’ять про себе своїми гідними вчинками, добрими стосунками з людьми.</span>
<span>Вересень</span><span> Назва першого місяця осені філологи пов’язують
з вересом – рослиною, поширеною майже
на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця
жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває
соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. </span><span> Сучасна офіційна назва вересня набула в
Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові
зустрічається „офіційна” назва – „руєн”.
Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від
жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду
Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”,
яка також пов’язана з вересом.</span><span> На західноукраїнських землях відомими є
назви „маїк” (починають маятися,
тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень”
– пора масового висівання збіжжя. </span><span> Проте у переважній більшості європейських
мов вживається латинська назва – „сентембер”,
що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим,
оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського
календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця
залишили старою. </span><span> Із середини вересня починається масовий
відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури
приказували: „Із чужої сторононьки
повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і
тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували
на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. </span><span> Кожний місяць має свої головні дні. Для
вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде
злиденне”, – мовить народне
прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. </span><span> Від цього дня ткачі встановлювали свої
верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські
майстри: столярі, стельмахи, ковалі. </span><span> Від „Семена” починали копати картоплю. У
полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли
руки – „щоб не мерзли взимку”. </span><span> Існувало вірування, що в цей день горобці
злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове,
а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає
менше. </span><span> Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко
відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях. </span>