Я вважаю, що наші батьки, дідусі та бабусі повинні розповідати нам про життя наших предків, про їх звичаї та традиції. По-перше, це наша історія, а без знання історії неможливо будувати майбутнє. Ми повинні навчатися на помилках давнини, щоб не повторювати їх зараз. Бабуся часто розповідала мені про життя під час війни, кажучи, що мир - це найбільше щастя, що існує в цьому світі. Мир - це не тільки відсутність бойових дій, але й відсутність всеможливих сварок між друзями, родичами, тому вона наказувала, що необхідно бути добрим, терплячим. По-друге, це цікаво, адже знати, як люди використовували свої знання, можливості, коли ще не було сильного технологічного розвитку.
«Вогник далеко в степу» (1979) ― це остання повість Григора Тютюнника, у якій автор показав післявоєнне життя підлітків, які змушені були рано йти вчитися, щоб допомагати вижити своїм родинам. Їхні образи близькі автору, оскільки твір автобіографічний. Ще дитиною Григір Тютюнник теж був змушений іти навчатися у професійне училище, щоб здобути професію і мати змогу заробляти на власний кусень хліба.
«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її проявах», — писав Григір Тютюнник. Письменнику вдалося майстерно і ненав'язливо показати їх у своєму творі.
Автор планував продовжити свою розповідь про Павлентія і його друзів (написано тільки першу частину повісті «Вогник далеко в степу»), ми, можливо, прочитали б про те, що було б далі з цим хлопчиною в житті, через що йому довелося б іще пройти, але раптова смерть письменника обірвала його роботу.
У кожної людини було дитинство, рідний дім. а додому завжди вела рідна стежка. коли людина далеко впершу чергу згадує свій рідний дім , стежку. Зі стежкою пов"язано все і дитинство, дім ,сім"я, радощі, сум! а стежка до криниці, про неї теж багато згадують люди які тоді брали воду з криниці, чичту смачну воду! тоді не було крану, світла, техніки, люди все робили руками, все робили з душею! Криниця в українській сім"ї була дуже цінною. стежка яка звязана з криницею! треба любити те що було до нас та шанувати звичаї нашіх предків!
Всі люди у світі прагнуть бути щасливими. Та не кожному це вдається.
Я думаю, що людина -- коваль свого щастя. Тільки працьовита,чесна,добра,щира людина може вважати себе щасливою. Не почуває себе щасливим той, хто нічого не робить, а сидить склавши руки. Григорій Сковорода навчав: "Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя, але щасливіший, хто вміє користуватися ним".Я б додала до цього афоризму,що треба щастя здобути. Багато чого залежить від самої людини: яку вона здобуде освіту, на яку роботу влаштується, яких друзів обере, яку сім'ю буде мати. Адже доля підкидає нам певні негативні "сюрпризи",які викликають образу, розчарування, то можуть опуститися руки.Допомагає подолати всі перешкоди праця,навчаня,друзі і сім'я.
Отже, кожен з нас сам кує своє щастя.
Книга - мій вірний друг і порадник
Книга — це скарбниця знань, яка містить духовні надбання багатьох попередніх поколінь. У моєму житті книга завжди посідала важливе місце. Я пам'ятаю враження раннього дитинства, коли я познайомився зі своїми першими книжками — українськими казками — які мені читала мама. Згодом, навчившись читати, я відкрив для себе захоплюючий та дивовижний світ, який дарують нам книги. Які це прекрасні відчуття — розгорнувши милі сторінки, поринути у світ, який створив письменник своєю майстерністю, слідкувати за життям улюблених персонажів, вболіваючи за них та майже зливаючись з ними.
Книги — морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
(І. Франко)