У наш час головний двигун всього соціуму - це гроші. Напевно, на всьому білому світі немає людини, який би не знав, що це таке. Коли ми чуємо слово «гроші», машинально в уяві з'являються папери з різними цифрами і символами. Ці «папери» дають нам можливість жити, харчуватися і одягатися. На превеликий жаль, для більшості людей, гроші стали сенсом їх життя.
Як відомо, гроші з'являються тоді, коли людина починає працювати. Ми ходимо в школу і вчитися там для того, щоб стати фахівцем і забезпечувати себе і свою улюблену сім'ю. З самого раннього дитинства, я вислуховую те , як легко жити людям, у яких багато грошей. Я розумію, що коли закінчу школу та інститут, мені потрібно буде щодня ходити на роботу. У фільмах показують замки багатих людей, їх шикарні машини і їх розкішне життя. Погоджуся, що мені б теж дуже хотілося жити також. І тоді я замислююся про те, яку роль зайняли гроші в моєму житті.
Враховуючи, що я живу в великій родині, а мої батьки прості вчителі, у нашій родині постійний дефіцит грошей. Від батьків я буквально постійно слухаю те, що немає грошей, як все погано і як чудово та здорово живеться тим, у кого є гроші. Всі навколо тільки і говорять про гроші.
Часто, перед сном, я уявляю, як я раптом знаходжу величезний мішок грошей. Звичайно, я б їх витратив на моїх рідних людей. Купив би їм все те, про що вони так все життя мріяли. І може бути тоді б вони стали помічати ще щось навколо себе, крім фінансів. Адже в світі так багато прекрасного, а люди живуть тільки розмовами про гроші.
Я завжди говорив, і буду продовжувати говорити, що щастя – це не гроші, а рідні і кохані люди поруч. Але для кого-то саме вони - єдиний шлях до щастя. Мова йде про хворих дітей, яким терміново потрібно зробити операцію, яка врятує їх крихітну життя. І тоді, між життям і смертю, цієї маленької людини розділяє тільки величезна сума грошей. Мені здається, що для цієї сім'ї найголовніше щастя в цю мить – це гроші! Тільки вони можуть врятувати їх дитини. Виникає риторичне запитання, чому в цих батьків немає їх, хоча гроші їм так потрібні? І чому в інших людей їх настільки багато, що він ними просто постійно кидаються? На це питання навряд чи мені хтось дасть переконливу відповідь.
Особисто я б хотів знайти золоту середину по відношенню до грошей.Мені б не хотілося переходити тонку грань між спроможністю і жадібністю, одурманенностью грошима.
Цитатна характеристика героя.
<span>- «Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!» </span>
<span>- «Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри». </span>
<span>- «Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час». </span>
<span>- «Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім». </span>
<span>- «...Наслідник Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн». </span>
<span>- «...Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,— Сулейман Величавий,— пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом...» </span>
<span>- «Він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його». </span>
<span>- «Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування» </span>
<span>- «Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі думки...» </span>
<span>- «На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий». </span>
<span>- «...І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий». </span>
<span>- «...Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!» </span>
<span>- «Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою». </span>
<span>- «Настя: “— А Сулейман? Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?”». </span>
<span>- «Настя: “— Ти володар великої держави, а я никла квітка... Таких, як я, багато, таких, як ти, нема...”». </span>
<span>- «Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида — се обида його і його дому”». </span>
<span>- «О, Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю своїх людей!». </span>
<span>- «Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав».</span>
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»