Зі знаком повалення
Чільне,
Область,
Різьбяр,
Нянька,
Асфальт,
Станьмо,
Заховайсь.
....Інші слова в праву колонку.
Пташечка ( п та ше ч` к а )
вiконечком ( в i к о н е ч` к о м )
сонечком (с о н е ч` к о м )
чаронько ( ч` а р о н ` к о )
легенька ( л е ге н ` к а )
хмаронька ( х м а р о н ` к а )
Одинак ------------------------------------------------------------------------
Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини. Бо мова нерозривно пов'язана із нашою свідомістю. Разом із усталеною символікою мова — чи не основний елемент нашої державності. Це те, що ми одержали у спадок від наших пращурів, це — перлина вікової мудрості.
Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу.
Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.
Зимовий ранок відрізняється ще й надзвичайною тишею. Ні людей, ні птахів, ні якихось тварин вуличних немає. Всі сплять, всім холодно. Навіть сонця ще не видно, воно не викотилося поки з-за обрію. Теж відчуває, що рано, і що можна солодко поспати ще кілька хвилин. Ось лінія горизонту починає червоніти. Це означає, що сонце все-таки вирішило прокинутися. Нарешті! Зараз зимовий ранок озарится чудовим світлом перших його променів. Лінія стає яскравішим і товщі, обриси лісу десь далеко стають чіткішими. Ось, нарешті, з'являється перший промінь, схожий на світло від величезного ліхтарика. Він недовго буде самотній, через секунду до нього вже приєднаються інші промені, такі ж як перший. А пройде ще пара хвилин, і з-за обрію викотиться саме сонце, величезна, виспатися і сяюче. З'являється відчуття, ніби воно щойно умилось, так яскраво воно блищить і сяє. Своєю яскравістю сонце заражає все навколо: дерева, снігові замети та доріжки, будинки. Тепер і вони теж починають блищати і виблискувати, переливаючись і засліплюючи всіх, хто посміє наблизитися до них. Такого ранку не хочеться сидіти вдома. Хочеться вийти і пройтися по цьому сяючому снігу, який схожий на величезне зібрання крихітних діамантів. Він не виглядає м'яким і пухнастим, навпаки, здається, що це щільний килим з маленьких шматочків твердого льоду. В голові вже зараз лунає оглушливий хрускіт, який обов'язково з'явиться, коли ступиш на доріжку або зайдеш в замет. І навіть сонце здається таким теплим-теплим. Адже воно так яскраво світить!