Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
- А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
- Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
<span>Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!» </span>
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
<span>- Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. </span>
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
- А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
Лис Микита хвалився: "Я прийду в місто і вкраду курку".
"Я - дуже гарна красуня",- загордилася Ганнуся.
Діти розповідали:"Ми любимо навчатися в школі".
" Мені вісім років",- відповіла Тетянка.
Вовк ведмедя налякав: " Я тебе з'їм".
Уроки бувають різні: хороші та погані, цікаві та нудні, насичені і незмістовні. Я вважаю, що справжній урок повинен починатися не з дзвоника, а задовго до нього. Учитель повинен шукати засоби «оживлення» уроку, залучення учнів до активної діяльності.
Треба враховувати, що ми - діти йдемо на урок частіше за все за спілкуванням із друзями, з учителями, за можливістю відкрити себе, свої здібності.
Мені дуже подобається вислів відомого педагога Василя Сухомлинського: «Урок повинен проходити не для учнів, а з учнями».
Мені здається, що кожний урок має бути наповнений такими методами та видами робіт, які сприяли б розвитку інтелектуальних, лінгвістичних, комунікативних, творчих здібностей учнів.
Сучасна освіта спрямована на те, щоб виховувати різнобічно розвинену і соціально активну особистість, яка вміла б реалізувати свої можливості. Щоб виховати в учнів ці якості, мені здається, що слід використовувати на уроках креативні запитання, які налаштовують нас дітей на політ фантазії. Я вважаю, що вони є поштовхом до розвитку творчих здібностей учнів.
Заслуговують також на увагу уроки творчості. Це уроки з розвитку зв’язного мовлення, де учні збирають, аналізують матеріали до творчої роботи і пропонують власноруч складені тексти.
Немає сумніву, що, використовуючи нові та незвичайні форми викладання навчального матеріалу, вчителі стимулюють пізнавальну активність школярів. А тому процес пошуку можливостей зробити урок більш цікавим та ефективним у кожного вчителя повинен бути нескінченним!
Вчора вона прочитала твир "Герой нашого часу". В школи проводиться виставка присвячена героям Украини. Петрик врятував життя Маринци и тепер вин справжний герой. Даринци не сподобався головний герой в книжци.
<span>Молодь нашої країни любить ліси і парки. І любов ця плідна, діяльна. Вона виражається не тільки в закладці нових садів, парків та лісосмуг, а й в пильною охорони дібров і лісів. Одного разу на зборах на столі президії з'явилися рівні тріски. Якийсь лиходій зрубав яблуню, самотньо росла на березі річки. Немов маяк, стояла вона на крутоярі. До неї звикли, як до облич свого будинку, її любили. І ось її не стало. В цей день народився гурт з охорони природи. Її назвали «Зелений патруль». Пощади браконьєрам не було, і вони стали відступати.</span>