Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.
До другої половини ХVII ст. Західна Європа втратила релігійну цілісність. Унаслідок Реформації і періоду тривалих релігійних воєн у частині європейських країн панівною християнською конфесією став протестантизм, тоді як у інших державах католицизм зберіг домінантне становище. Між державами із різними релігіями встановився модус вівенді, що означало толерантне ставлення до релігійних розбіжностей хоча б у межах усієї Європи, якщо не окремих країн. Релігійна боротьба продовжувалася у вигляді полемік і дискусій, а це сприяло розширенню діапазону висловлюваних думок.
Європа стала різноманітною також у плані політичних режимів. Якщо у Франції, Австрійській імперії чи Іспанії цей період відповідав розквіту (абсолютизму), то Англія вже минула цей етап свого розвитку й після Славетної революції 1688 року стала конституційною монархією, у якій влада короля була обмежена «Біллем про права 1689». Нідерланди тішилися демократичним правлінням, Німеччина та Італія були роздроблені на низку малих держав, у деяких країнах, таких як Росія та Австрійська імперія, ще міцно зберігалося кріпацтво. При широкому спектрі політичних устроїв неминуче виникали порівняння, що в свою чергу призводили до дискусій щодо ідеального облаштування суспільства.
В економіці Європи теж відбувалися докорінні зміни, формувалися капіталістичні виробничі відносини, зростала й зміцнювала свої позиції буржуазія. Економічний центр Європи змістився з півдня, де раніше основну роль відігравали Венеція та Генуя, на північ, в Амстердам, де вже відбулася буржуазна революція. В другій половині XVIII ст., з початком промислової революції, головним центром економіки Європи став Лондонознаки епохи
Можна виділити три основні ознаки епохи Просвітництва:
1. Теорія рівності всіх перед людством і законом. Люди є на світло рівними у своїх правах, задоволення їх індивідуальних інтересів і потреб направлено на встановлення справедливих і розумних форм співіснування.
2. Перевага розуму. На основі наукових досягнень склалося уявлення про те, що суспільство і Всесвіт підкоряються розумним і логічним законам, все загадки світобудови розгадані, і поширення знань здатне позбавити від всіх соціальних проблем.
3. Історично оптимістичний настрій. Епоха Просвітництва будувалася на вірі в можливість зміни людства на краще і перетворення соціально-політичних засад "раціональним" способом.
висновки
<span>Як показала епоха Просвітництва, філософія цього періоду сильно вплинула на розвиток подальших теорій про аспекти людського життя. Його ідеї лягли в основу демократії і політичної свободи як базових цінностей сучасного суспільства. Лібералізм, будучи сучасним суспільно-політичною течією, виник на базі просвітницьких теорій. На принципах Просвітництва засновані Декларація незалежності Америки і Декларація прав людини і громадянина у Франції. Однак принципи Просвітництва не уникли і критики. З початком постмодернізму деякі аспекти філософії стали сприйматися як недоліки. Діяльність просвітителів здавалася нереалістичною. Порицались неувага до традицій і надмірна спеціалізація.</span>.
Действие пятой главы романа «Евгений Онегин» происходит на святки. В первой части главы центральное место занимает сон Татьяны. Здесь героиня оказывается как бы на грани двух миров: потустороннего и обыденного. Вообще, описание сновидения используется в литературе с древнейших времён. Это позволяет раскрыть душевный мир персонажа, в том числе, и те его стороны, которые относятся к миру чувств, интуиции, подсознания.
Сон Татьяны важен для понимания будущих событий романа. Важно отметить, что именно образ Татьяны Лариной теснее всего связан с народным миром, с фольклором, народными поверьями. Кроме того, на всю деревенскую природу, на красоту сменяющих друг друга времен года Пушкин смотрит глазами своей любимой героини.
Итак, что же снится Татьяне? Ей снится «печальная мгла», снег, она чувствует зимний холод. Героине видится «дрожащий, гибельный мосток», через который она непременно должна перебраться. Этот переход через реку символизирует, как мне кажется, перемещение в потусторонний мир, царство мёртвых. Не случайно проводником Татьяны по этому царству окажется медведь – хозяин леса. Именно в центре этого потустороннего мира будет стоять избушка со страшными чудищами, в предводителе которых Татьяна узнает Онегина:
...за столом
Сидят чудовища кругом:
Один в рогах с собачьей мордой,
Другой с петушьей головой…
Там карла с хвостиком, а вот
Полужуравль и полукот.
Лай, хохот, пенье, свист и хлоп,
Людская молвь и конский топ!
Вся эта нечисть, увидев Татьяну, потянулась к ней. Но Онегин властно произнес заветное слово – «Моё!», и все чудища вмиг исчезли. Герой остаётся наедине с девушкой, но любовного свидания не получается - некстати появляются Ленский с Ольгой. Онегин убивает Ленского ножом.
Во второй части главы описывается праздник по поводу именин Татьяны. На него начинают собираться гости:
…целыми семьями
Соседи съехались в возках,
В кибитках, бричках и санях.
В передней толкотня, тревога;
…Лай мосек, чмоканье девиц,
Шум, хохот, давка у порога,
Поклоны, шарканье гостей,
Кормилиц крик и плач детей.
Внимательный читатель сразу отметит перекличку этого описания с описанием шабаша в лесной хижине. «Уездный франтик Петушков», один из гостей Лариных, напоминает нам «петушью голову» из сна Татьяны. Рифма «мосье Трике» – «в рыжем парике» вызовет в памяти «рак верхом на пауке» – «вертится в красном колпаке». Стремительно войдут Ленский с Онегиным: «Вдруг двери настежь. Ленский входит / И с ним Онегин...». Так же, как во сне Татьяны, Ленский входит с Ольгой: «Вдруг Ольга входит, / С нею Ленский...».
Таким образом, можно уверенно сказать, что сцена именин Татьяны – воплощение ее таинственного вещего сна. Вторая часть пятой главы является как бы зеркальным отображением первой. И все, что предсказывалось и чудилось Татьяне во сне, притворится в жизнь.
Эпизод именин содержит в себе еще одну интереснейшую тему. Тема пира, бала, праздника возникает в романе неоднократно. Праздник в доме Лариных передает уют и атмосферу барских усадеб начала XIX века. Это уютный вечер, на который собираются только «свои» - провинциальные соседи. Этим именины Татьяны противопоставлены петербургским балам.
Кроме того, в сцене именин начинают развиваться два конфликта: внешний – дуэль Ленского и Онегина и внутренний – конфликта Евгения с самим собой. Мы видим главного героя, которому претит присутствие на этом празднике:
Чудак, попав на пир огромный,
Уж был сердит.
…Надулся он, и негодуя,
Поклялся Ленского взбесить
И уж порядком отомстить.
Евгению неприятно общество, пусть и провинциальное. Он хочет оградиться от него, стать от него свободным. Но герою это не удается. Убийство Ленского доказывает это лучше всего: Онегин в очередной раз пошел на поводу у мнения общества.
В сцене именин Татьяны мы видим большое количество бытовых деталей. Недаром В.Г. Белинский назвал роман «Евгений Онегин» «энциклопедией русской жизни». Кроме того, данный эпизод во многом стал поворотным моментом в судьбе героев. Не будь именин, Онегин не поссорился бы с Ленским и не убил его на дуэли. Кто знает, может быть, и с Татьяной у героя все сложилось бы иначе. Но Онегин пошел на поводу у своего характера и совершил роковую ошибку.
1. Камердинер Дубровского_Парамошка.
2.Штаб-лекарь в лазарете больных собак- Антон.
3.Псарь Троекурова- Гриша
4. Повара-единственный Кистеневский грамотей--Архип.
5.Птичница- Орина Егоровна Бузырёва