Як був би прекрасний наш світ,якби не тільки люди,але і звірі та птахи могли говорити! Маючи у себе кошеня будинку ми б завжди розуміли чого він хоче,адже він може нам це сказать.Гуляя по парку ми б змогли дізнатися про що співають свої пісеньки птицы.Когда твій вихованець вміє розмовляти з ним веселіше і ти зможеш поділиться своїми секретами.Правда є і мінуси,адже коли ти без попиту смъешь варення твій вихованець може расскать батькам. Але все таки мати мовця вихованця - це диво!
Таір -роздум «Чи легко бути білою вороною» ,щось перепишеш ,щось зміниш
Червоний олiвець залишив дуже гарнi вiзерунки на паперi
-Привіт Сашко ну як там твоє ЗНО?!
-Та ні як, я нехочу цого здавти?
-Це ще чому?! Ти зовсім здурів!
-Та це "ЗНО" ваше завсім не потрібно!
-Воно якраз-таки потрібно. Без нього ти не зможеш влаштуватися на роботу і не отримаєш атистат!
-Даладно! Вибач я незнав.
-Та нічого.Так та будеш здавати ЗНО, чи ні?
-Звіснож буду! Деже дякую Женю що пояснив що без ЗНО я не піду на роботу!
-Будласка. Як що щось то звертайся. Бувай.
-Добре бувай!
Вот заранее пожалуйста!
<span>Я люблю спостерігати навесні за природою, дивитися, як навколо все оновлюється. Люблю проводити вихідні у весняному лісі. Йдеш лісом і відчуваєш, що на душі стає легко і радісно. Ось сонячні зайчики танцюють на галявині, – вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися. Між деревами від перших сонячних промінчиків з’явилися проліски. Вони ще зовсім маленькі, тендітні, але скільки завзятості в цих ніжних кольорах: наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього снігу. Блакитні пелюсточки, немов посміхаючись, тягнуться до сонечка. Набредеш на галявинку пролісків – і очей відвести не можеш: здається, ніби земля і небо одного кольору – яскраво-блакитного. Квіти такі ніжні, що й зривати їх шкода і навіть соромно. Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана з них – красуня весна.</span>