Ще від рідної матері Андрій Малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. Саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. Саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття Андрія Малишка.Крім спогадів про рідний дім А. Малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. Це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. Він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. Дзеркалом суджень про світ і особистість для А. Малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. Ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом Придніпров’я.<span>Усі поезії А. Малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані поглядами людини з активною життєвою позицією, натхненною прикладами минулих поколінь співвітчизників. В той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. Але А. Малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. В алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.</span>
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Плаксун:злий,хитрий,жадний
лоскотун:добрий,хоробрий,веселий
- з усіх утрат втрата часу найбільша
-ні про що не турбуватись - значить не жити
-не все отрута, що неприємне на смак
-один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий
-любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, сам перший люблю
Якби я був мишкою то я б покарав тим що поїв їх продукти які вони продавали, або б заховала а ті гроші знищила.