<span>Мій улюблений міфологічний герой – це Одісей. Він був дуже розумний, вмів гарно висловлюватися, проте, він був ще й дуже хитрим. Коли Паріс вкрав Олену(Елена Троянская) Одісей повинене був йти воювати на Трою, але йому предрекли, що коли він піде на Трою – то після війни прийде додому жебраком. Тоді він робить вигляд, що він став божевільним – запряг у плуг коня та бика і став сіяти сіль. Але, його план розкрили і, боячись, що його новородженого сина вб’ють(йому цим погрожували) Одісей йде на війну. У боротьбі проти Трої проявив надзвичайні витримку, розум та героїзм. Саме він придумав створити знаменитого Троянського коня, що допомогло спалити Трою. Тому, великий поєт стародавнбої Греції – Гомер, оспівув Одісея в Іліада(він там один з головних героїв) та Одісеї(яка називається його іменем і присвячена розповіді про його повернення додому після троянської війни) Далі, розповінади надто довго, тому скажу коротко – Одного разу, під час подорожі додому Одісей потрапляє на остров сирен, щоб вони не заманили моряків на вірну погибель, він усій своїй команді затикає вуха віском, а сам, сповнений цікавості, наказує прив’язати себе до корабельної мачти і слухає спів цих міфічних створінь. Висновок – Одісей мені подобається тим, що зміг вижити навіть у найскрутніших ситуаціях, де фижити практично не можливо. проявивиши розум та кмітливість.</span>
Тут русский поэт рассказывает о природе. Тоесть он показывает лес со своей стороны очень загадочным
Он нашел на своем острове только один след ноги. Спрашивается где второй? Ну допустим второй смыло прибоем, почему тогда не смыло первый? Или же дикарь был одноногий инвалид. Однако что-то мне подсказывает, что дикарь не был инвалидом. ХА-ХА-ХА!
<span>Никто не знает точной истории создания этого стихотворения, но многие соотносят его с воспоминаниями поэта о рано ушедшей из жизни матери. Лермонтов не помнил её облика: ему было всего три года, когда она умерла. Но помнил её голос и мелодию колыбельной песни, которую она певала над ним. «Когда я был трёх лет, — вспоминал поэт, — то была песня, от которой я плакал … Её певала мне покойная матушка». Это воспоминание согревало его в дни одиночества и печали.</span>
В ранних стихах Лермонтова проявляется, а затем становится все более очевидным мотив бунтарства, «жажды» свободы, стремления к борьбе. Поэт создает образ лирического героя, неудовлетворенного жизнью, мечтающего о настоящей деятельности