Мелашка
<span>Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на </span>
<span>червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, </span>
<span>як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, </span>
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
<span>червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні </span>
<span>брови, густі-прегусті, як шовк. </span>
<span>Лаврін </span>
<span>Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились </span>
<span>привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, </span>
<span>рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на </span>
<span>матір.</span>
Тому, що це перехід з Зими на Весну з Лютого на Березень починаються дощі, тане сніг, можуть бути всякі затоплення і т.д.
Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини.
<span>Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. </span>
<span>Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". </span>
<span>У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. </span>
<span>Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.</span>
Рассказ "сестры Андрея Чайковского" обрела широкую популярность сразу же после ее написания. В роман, мы переносимся в те времена, когда украинские села и города были разрушены турецко-татарских захватчиков, они убили и взяли в плен жителей нашей страны. Для борьбы с нападающими, Казаков, которые отдали свою жизнь в боях за свободу своей земли. Но больше всего меня поразил тот факт, что это не только продукт определенных исторических событий реальной истории приключений, мужества и верности.
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди.
До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.