1. Геть одбившись од гурту , їде лицар в самотні.
2.Міст просто поєднав два протилежні береги , творячи ще одну нерухомість поміж їхнім одвічним спокоєм .
3.Зачувши розмову з суміжної кімнати , вийшла Докія Петрівна з дитиною на руках .
4.Вода розірвала камійні обійми й мчала вниз до моря , спадаючи грізними лавами .
5.Звернув у двір монастиря в поминувши церкву , спинився біля старої з вузькими вікнами кам'яниці.
6. Вузол з харчами був йому уже наготовлений , і підхопивши його він вискочив з хати .
7.Діставши з пачки цигарку він хоче прикурити , але сірники ламаються один за одним . Нарешті вичеркавши , він підносить запалений сірник до цигарки .
9.Собака теж зробився веселий і покрутившися , знехотя потюпав геть .
10 . Відтак дві групи , не дійшовши згоди зробились між собою антиподи .
11.При самій дорозі , помітивши старезну грушу всю вкриту сметанкою весняного цвіту , пан обозний наказав зупинитись на перепочинок .
Я це не понiмаю извiни мiня удэче
Галино,Галю,Галюно,Марине,Манє,Миколо,Микольце,Колюне,Саво,Луко,Яремо,Дарино,Софіє,Меланіє,бабуся Гафіє,бабуня Ольго,тітонька Ганнусе,сестрице Маріє, добродійко Ганна Семенівно, сусідонько Хатриця,пані Орисе,пані Зосе.
Галино,піди в магазин.
Марине,допоможи мені,будь ласка.
Ответ:
Объяснение:
Осінь помітно віддає свої права зимі. Вранці зовсім холодно, де-не-де лежить паморозь. Вдень сонечко наче і намагається нагріти повітря, але, мабуть, не вистачає вже в нього сили. Скрізь відчувається крижаний подих зими. Починаються найкоротші дні й найдовші ночі. Сонце нижче опускається над небосхилом.
За ніч на небі зібралася сила-силенна хмар, а вранці, мов пір'їночки, посипалися з них маленькі сніжинки. Вони, наче танцюючи, падали на землю і стелилися білою рівною ковдрою. Від цього дивовижного падіння сніжинок на душі було радісно, бо ось він, нарешті, перший сніг, і якось сумно,— бо це вже певна прикмета, що скоро почнуться морози.
Вранці виглянуло сонечко — і сніг потроху почав танути. Це так завжди буває, адже це тільки перший сніг. Але люди, особливо діти, раді першому снігу. І пригадуються слова Л. Глібова із поезії "Земна пісенька":
Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.