Україна - гарна країна. Її мальовничі краї, її прекрасні краєвиди... Це заворожує. Можна зачіпити і архітектуру. Наприклад Київ. Гарне місто, багато гарних будівель та й краєвидів не менше. Можна відмітити Поділ. Дуже гарне, живе місце. Саме в цьому місці, ти наче повертаєшся в старі часи. Гарні будиночки, красиві краєвиди. Так і хочеься залишитись там. Або наприклад, Львів. Як же ж там гарно! Милі вулички, куди не глянь - все неначе веселка розмалювала! Там приєно знаходитись. Час в тому місті так швидко плине... Або взяти ще Одесу. Саме тільки море вже навіває про гарне проведення часу, а місто! З його цікавими будиночками, вузенькими вуличками... А про людей я взагалі мовчу. Їхній колрит вражає! Один одного тут знає!
Ось такий мій рідний край - красивий, теплий і затишний.
Маячня,
брехня,
воля,
ворог,
безлад, хаос,
сліпота,
ненависть або образа
неввічливість
<span>Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Уже Павлусь був чималий пахолок1, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить. «Не ходи, синку, — каже, — холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». Прийде весна або літо — знов не пуска: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба в неділю поведе до церкви, та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «Ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти хочу!» То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословенія. Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий Боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була </span>мати<span>.</span>
<span>Мороз надворі аж кипів, і для більшості парижанок, що пустилися в рейс у легеньких плащиках та курточках, цей нічний мороз мав би стати неабияким випробуванням, та все ж вони не втратили свого оптимізму.
(розповідне, неокличне, стверджувальне, складне, сполучникове, складносурядне, з трьох частин, у другої частині є також підрядна частина. Три основи: мороз(підмет) кипів(присудок); мороз (підмет) мав би стати(присудок); вони (підмет) не втратили(присудок). В підрядній - пустилися (присудок)
обставина- надворі,
додатки- більшості парижанок, рейс, плащиках, курточках, випробуванням, оптимізму,
означення- легеньких, нічний, неабияким, свого.</span>