Ответ:
Я впевнена, що в кожного з нас є мрії. Вони бувають маленькі й великі, значущі й не дуже, але вони існують, і кожен з нас з дня у день вірить, що вони збудуться.
«Пурпурові вітрила» - це наглядний приклад твору, в якому головна героїня вірила в свою мрію, і вона збулася.
Асоль-мрійлива дівчинка, з непростою долею. Вона була життєрадісною і оптимістичною, поважала свого батька. Кожного разу вона виходила на берег і вірила, що вона зустріне того, з ким їй буде так добре, що вона зустріне своє кохання.
І ось одного дня несподівано для самої себе вона зустріла свою долю й покохала того самого. Її мрія збулася.
Отже, якщо ми віримо в щось дуже сильно, то це гарна прикмета того, що ми в душі діти. Ми віримо в кохання або ще в якісь почуття, і одного разу, будьмо впевненими, ми зустрінемо(або отримаємо) те, про що мріяли багато років.
1. Де відбувалася описана подія? У які часи?
У дунайських степах, передмісті Кілії, міста, яке в козацькі часи належало татарам. Тепер – це районний центр в Одеській області.
2. Як описано козака Голоту? Яким ти його уявляєш?
Раз по раз стає в стременах, оглядає степ з-під долоні, зсунувши на потилицю шапку…травою підшита, вітром підбита, тільки й того, що шлик є та китиця! І жупан розпанаханий, крізь діри голе тіло світить. Хоч шапка дірява, зате кінь добрий…. Хоч козацька одіж і в дірках, зате зброя справна… Заснув, поклавши кулак під чубату голову… То не степовий орел каменем упав згори, нагледівши ситого ховрашка поміж ковилою. То козак Голота перейняв мурзу, накинув на шию аркана, зв'язав руки й ноги.
3. Чому він опинився в дунайських степах?
Поїхав визволяти свого побратима Максима.
4. Яка на нього чатувала небезпека?
Бути впійманим татарами, загризеним дикими звірами.
5. Який момент в оповіданні найбільш напружений?
На мою думку, коли козака на дереві замітив мурза Гасанбей – найбільш напружений момент. Що ж буде далі? Чи впіймає ворог козака? – питання, що починають хвилювати читача.
Багато розмов ведеться навколо життя та смерті.Це вічне питання.Автор цитати хоче ще раз повторити людству,що найголовніше-це цінність життя.Людина має зрозуміти,що вона існує зараз і тут.Тому треба насолоджуватися кожною хвилиною великого подарунку небес,який є у кожного з нас-життям.Бачити красу природи,насолоджуватися барвами квітів,осіннього листя,білизною першого снігу,ароматами дощового ранку,та співом птахів....Тому що"вся краса тут,на ЗЕМЛІ".
П'ятниця-7б.8зв.3складывается.(п' я т н и ц а)
Різдво – родинне свято, зустрічали його урочисто, схвильовано. До свята готувалися заздалегідь: білили хату, прибирали її святковими рушниками, килимами. На вечірній зорі найстаріший член сім’ї ( дід або батько) вносив в хату сніп жита чи ячменю. Називався сніп «дідухом» або «колядою». Він і виконував функцію ялинки. Найстаріша жінка в сім’ї (баба або мати) ставила біля «дідуха» горщик з кутею, узвар і свячену воду. Біля свяченої води запалювали свічку. До 12 години ночі сини і батько обходили обійстя із святим хлібом, благословляючи все живе, заклинаючи його від напасті. На воротях і на дверях сараю ставилися обереги і вішалися пучечки трави з полину, кропиви, чебрецю, щоб відігнати нечисту силу. Сигналом до вечері була поява першої зірки на небі, яка сповіщала про народження Божого дитяти. На столі ставилося 12 страв, щоб кожен місяць був щедрим. Батько ховався за стіл, питаючи, чи його не видно, і отримував ствердну відповідь. Потів він відповідав: «Як ви мене не бачите зараз, то щоб цілий рік з-за хліба не бачили» і бажав врожаїв та достатку. Господиня імітувала квочку чи якусь іншу бажану в господі птицю.
Першою їли кутю з медом, потім оселедці, рибу, голубці з пшоном. Обов’язковими стравами були пиріг і вареники.
У Святий вечір колядували тільки діти. Старші колядники обходили хати з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з «звіздою», дівочі – з ліхтарем. Серед колядників були «дід», і «баба», і «коза», і «циган». Господарі щедро обдаровували колядників, кладучи дарунки їм в торбину.
І сьогодні святкують Різдво. І в наш час обов’язковою стравою є кутя. Однак звичай заносити в хату сніп жита чи ячменю не зберігся. Цю функцію у нас виконує ялинка. У багатьох селах зберігся звичай ставити на стіл 12 страв. Сьогодні колядують у Святий вечір і наступного дня.