У казці-новелі Гофмана "Крихітка Цахес" розповідається про виродка Крихітку Цахеса,який наводив оману на людей,і використовував свої чари для отримання великих посад у владі.Центральним героєм у казці постає Цахес,проте крім нього багато розповідається і про Бальтазара-студента професора Моша Терпіна,в дочку якого Бальтазар палко закоханий.Проте коханню Бальтазара і Кандиди(дочки Моша Терпіна) всіляко перешкоджаює Цахес:то він ганбить Бальтазара,який читає ліричні вірші до Кандиди,то ганьбить друга Бальтазара,музікантів,видаючи чужі таланти за свої.Звичайно,у кожній казці зло повинне бути покараним,тому Бальтазарові допомогає вірний друг-Фабіан,трохи нудний і нахабний,проте вірний своєму другові а також чарівник Проспер Альпанус.У казці,як я вже зазначила,досить чітко простежується любовна лінія:заради своєї коханої Бальтазар ладен жити хтозна де,ховаючись від людей Цахеса,і арешту за "проникнення" в будинок Моша Терпіна і Кандиди,де сидить потворний Цахес,і цілує руки прекрасної дочки професора.Також Бальтазарові всіляко допомагає магія і чари Проспера Альпануса.Проспер Альпанус роказує Бальтазарові як подолати згубні чари Цахеса,які подарувала Фея Рожа-Гожа.Висмикнувши 3 магічні волосинки з голови Цахеса людство ніби "виходить зі сну",починає проганяти Цахеса з будинку,де повинні одружитися Цахес та Кандида.В країні розпочинається мир.Кандида і Бальтазар одружуються,і мирно та злагоджено живуть в будинку Проспера Альпануса.
Побачивши її вперше ,я була приємно здивована її зовнішністю.А познайомившись поближче,я зрозуміла ,що вона-вчителька моєї мрії.Разом готуючись до шкільного свята ми побачили її оригінальність і креативність.Пояснюючи нову тему ,вона завжди питає чи всі учні її зрозуміли.Запізнившись на урок,я думав що потрапив у халепу,але її добрий погляд дав мені зрозуміти,що нічого страшного не сталось.Добре підготувавшись ,у неї завжди можна отримати хорошу оцінку. Вона отримала повагу ,турбуючись і завжди розуміючи своїх учнів.
1. Голландія
<span>Транскрипция: [гал:а́н'д'ийа]</span><span>Количество слогов: 4: го - ллан - дия </span><span>Количество: букв 9, звуков 9 </span><span>Переносы:<span>гол - лан - дия
</span></span><span>2. Авангардистська
</span><span>Транскрипция: [авангар'д'исцка́]
</span><span>Количество слогов: 5: а - ван - гар - ди - стська
</span><span>Количество: букв 15, звуков 13 </span><span>Переносы:<span>аван - гар - дист - ська</span></span>
Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не
розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення
приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення
історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене
нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.
У п'ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького
«Історія України», з якої я дізнався про розвиток української
державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою
Батьківщину.
Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.
Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських
лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких
«чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від
ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, у
незалежність.
А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що
багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же
непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було
забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною
століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.
Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції
1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця в
крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров'ю київські
гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім'я
незалежності!
Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України
наші батьки. На початку дев'яностих років нашого століття Україна ніби
ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях
блакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб
усвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці
державну символіку незалежної України.
Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі
проблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий,
винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не
панікувати, а сумлінно робити свою справу.
Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно —
тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті.
Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя
Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських
держав.
Славетна київська ікона святого Миколая, відома під назвою „Миколи
Мокрого", протягом століть була головною святинею Софійського собору і
першою чудотворною іконою на Русі.
Святий Миколай (Микола)
Чудотворець, архієпископ Мірлікійський (IV ст.), котрий уславився ще за
життя даром чудотворіння та щедрою допомогою знедоленим, користувався на
Русі, а згодом в Україні, винятковою популярністю і пошаною, набуваючи
статусу національного народного святого. Глибинні джерела цього
всенародного шанування пов'язані з діяльністю князя Володимира -
хрестителя Русі і Десятинною церквою. Тому саме в Києві формувався,
уславлювався та звідси розповсюджувався культ святителя. В столиці Русі
було встановлено суто Київське руське свято на честь перенесення його
мощів у 1087р. з міста Міри в Малій Азії до Італійського міста Барі. На
київському терені народжувались місцеві легенди про чудеса св. Миколая
як апокрифічні, так і ті, що увійшли до канонічної житійної літератури.
Особливою популярністю користувалось „Чудо про немовля в Києві", що
датується дослідниками не пізніше 1091 року. Легенда розповідає про
подружжя, яке відправилось на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і
Гліба на день їх пам'яті. Повертались вони до Києва по Дніпру в човні. В
дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки
дитини звернулись до св. Миколая, „велику віру до нього маючи", з
проханням про допомогу. І справді, наступного ранку дитина була знайдена
неушкодженою
на зачинених зовні полатях Софії Київської під іконою св. Миколая: "...дитя лежаще мокро перед образом св. Николая".
Відтоді ця ікона одержала назву Миколи Мокрого. Містилась вона на хорах
Софійського собору в іконостасі Миколаївського вівтаря, праворуч від
царських врат, займаючи місце храмового образу.
Професор А.Прахов,
який досліджував ікону у 1882 р. напередодні реставрації, датував її X
сторіччям. Тогочасні дослідники, як і А.Прахов, вважали, що ікона мала
візантійське походження і була сучасною хрещенню Русі за Володимира.
У 20-ті роки ікона Миколи Мокрого була ще раз реставрована фахівцями
реставраційних майстерень Всеукраїнського музейного Містечка і знову
розміщена в Софійському соборі. З цього приводу М.Макаренко писав: "...в
дуже зле освітленому місці стоїть ікона Миколи Мокрого, чудовий
мистецький твір, найвидатніший із зразків т.зв. станкового малярства,
який маємо в соборі. Після монументальних мозаїк і розписів XI та XII
віків ця ікона стає на перше місце як часом свого походження, так і
художнім своїм виконанням. ... Належить вона не пізніше як XIV століттю,
а можливо і ранішій добі"