<span> Повість Ярослава
Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про
веселі, незвичайні, таємничі пригоди.</span><span> Головні герої твору Дмитро Омельчук
і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та
чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок
допомогла стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло
Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один
до одного допомогла їм подолати всі труднощі. </span><span> Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати
багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого
їм розповів чотирнад - цятирічний
Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця
сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера.
Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується
вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра
з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу
тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато
читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для
них досі невідомий світ.</span><span> <span>Зараз у нашому
сучасному житті не вистачає таких
образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та
наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і
недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного
і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про
друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
</span></span>
Повість Роксоляна писалася упродовж кількох років. Головними героями твору були Сулейман і Настя Лісовська. Настя, тепер зовуть її Хуррем, полонила Сулеймана своєю вродою, великим розумом та ніжністю. Він покохав її дуже сильно. Сулейман і Хуррем любили один одного і не забаром повинно бути весілля. Султан дарував їй багато прекрасних діадем. Незабаром після весілля Хуррем народила сина якого назвали Селім. Її щастю заздрили багато жінок з гарему. Багато людей зверталися до неї по допомогу за спроведливістю і вона намагалася у всьому допомогти. Сулейман все більше і більше любив її ,радився з нею і ні в чому не відмовляв. У них народилися ще діти і кожне наступне народження дитини збагачувало їх кохання
Віршовий розмір: ямб і пірихій
енЕй бУв пАрубок мотОрний
і хлОпець хоть кудИ козАк
удАвсь на всЕє злЕ провОрний
завзЯтіший од всІх бурлАк
Сусідка моя — чарівниця —годувала надвечір родзинкамиу клітці золоту Жар-птицюз очима-намистинками. І як воно трапилось — хто його зна —та тільки дверцят не замкнула вона.Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,і враз освітиласьказково столиця.Летіла все вище, так гарно, так вільно,як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...Дорослим і дітямяснішали лиця:«Як хороше житипід сонцем Жар-птиці!»І тільки ота трьохсотлітня ґава,яка себе називала Павою(старезна, без ока, та ще й кульгава),знайшла Жар-птицю непристойно яскравою. І вся вороняча оравазчинила люту стрекотняву:«Вона яскра-яскра-яскррава!Таку чужу нескромну птицютримать годитьсятільки в клітці!» Вже третій день — нема Жар-птиці.І людям посмутніли лиця.О, не сумуйте. Її нема,бо — розумієте? — зима.Жар-птиця ж — птаха екзотична,південна, до снігів незвична.Ну, от і простудилась трішки.Лежить вона терпляче в ліжку,п’є молоко, клює родзинки,чита «Барвінок» і «Мурзилку».Пішли на лад у неї справи.І скоро знов злетить вонана злість лихим, кульгавим ґавам,<span>на новорічну радість нам!</span>