<span> Розповідь(6 речень) про першу вчительку можна скласти так: Мою першу вчительку звати Інна Василівна. Це дуже гарна та приємна жінка. Вона навчила нас читати, писати та рахувати. За це ми їй безмежно вдячні. Кожен урок Інни Василівни був цікавий та захоплюючий. Після закінчення школи я обов'язкову навідуватимусь до моєї улюбленої вчительки.
</span>
Н. п’ятсот п’ятдесят п'ять<span>
Р. </span>п’ятисот п’ятдесятьох п'ятьох<span>
Д. </span>п’ятистам п’ятдесятьом п'ятьом<span>
З. </span>п'ятсот п’ятдесят п'ять<span>
О. </span>п’ятьмастами п’ятдесятьма п'ятьма<span>
М. </span>на п’ятистах п’ятдесяти п'<span>яти</span>
Эммм... как мы можем знать где ты родился? сам и пишу про свое место жительства... Это очень простое и личное для каждого задание!
<span>Горіх і каштан
</span><span>На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому… </span>
Настала осінь,дерева поскидали листя.
Настала-присудок,осінь-підмет,дерева-підмет,поскидали-присудок,дистя-другорядний член речення(додаток).