Я бы озаглавила сочинение чуть по другому. "Любовь Чацкого к Софии". Чацкий давно был влюблен в Софию, с самого раннего детства. Они раньше проводили очень много времени вместе. Но потом Чацкий уехал. Когда же он возвращается, чтобы быть с нею вместе, она отвергает его чувства. он опустошен. Как будто его предали. И это состояние продолжается до конца комедии. Когда же София случайно говорит, что Чацкий сошел с ума. Он просто уезжает из Москвы, ведь он не нужен женщине, которую он любит, он уезжает с разбитым сердцем.
Ответ:
1) учитель. учитель в рассказе "Фотография на которой меня нет" является главным героем. он обычный, молодой сельский учитель. в рассказе его отличает любовь к своим ученикам, он сочувствует их бедам и всегда готов первым броситься им на помощь (об этом свидетельствует эпизод на лугу когда он спас ребят от змеи) и в деревне его тоже все любят.
2) бабушка автора рассказа так же очень добра, она глубоко сочувствует горю мальчика который не может пойти фотографироваться из за больных ног. она очень любит своего внука и ради него готова на всё
3) сам автор книги это Виктор Астафьев. Он родился в 1924 году в селе Овсянка Красноярского уезда. Умер Астафьев в 2001 году.
Объяснение:
Улітку 1836<span> року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником </span>Іваном Сошенком<span>, а через нього — з </span>Євгеном Гребінкою<span>, </span>Василем Григоровичем<span> і </span>Олексієм Венеціановим<span>, які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом </span>Василем Жуковським[57]<span>. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису </span>Товариства заохочення художників[58]. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».Тара́с Григо́рович Шевче́нко народився <span>25 лютого (9 березня) 1814</span><span> року</span>[5]<span> в </span>селі Моринці<span>, нині </span>Звенигородського району Черкаської області<span>, </span>Україна<span> (за тогочасним адмінподілом </span>Пединівська волость<span>, </span>Звенигородського повіту Київської губернії<span>). Був третьою дитиною </span>селян-кріпаків<span> Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри </span>Катерини<span> (</span>8 (20) листопада1804<span> — близько </span>1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811<span> — близько </span>1870)[6]. 1816<span> року сім'я Шевченків переїхала до села </span>Кирилівка<span> (нині </span>Шевченкове<span> Звенигородського району) </span>Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович[8]<span>. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. </span>12 (24) травня 1816<span> року народилася Тарасова сестра </span>Ярина[9]<span>, а </span>26 січня<span> (</span>7 лютого<span>) </span>1819<span> року — сестра Марія</span>[10]<span>. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. </span>Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки[11][12]<span>. </span>8 (20) березня 1821<span> року народився Тарасів брат </span>Йосип[13].29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра й нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви.
20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина[17], і 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей[18]. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом[Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова в будинку № 100[67]. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв[68], а вже там — улюбленим учнем Брюллова[69]<span>.</span>19].