Разлука для любви то же, что ветер для огня: маленькую любовь она тушит, а большую раздувает еще сильней...каждое слово уместно и бесконечно мило уже потому, что говорится оно самым дорогим на свете голосом.Судьбу нельзя два раза пытать... Не годится... Она узнает, подслушает... Судьба не любит, когда ее спрашиваютвливалась в мою душу весенняя грусть, сладкая и нежная, исполненная беспокойных ожиданий и смутных предчувствий, – поэтическая грусть, делающая в ваших глазах всех женщин хорошенькими и всегда приправленная неопределенными сожалениями о прошлых вёснах.<span>Сегодня наш день, и никто у нас его не отнимет..</span>
ми- сучасне поколння ,чули про війну жахливі речі.та навіть від цих слів мороз пробігає поза шкірою.неможливо уявити весь цей жах насправді...Тисячі сиріт,ранених ,вбитих,матерів ,які втратили своїх дітей,вдів...
мені важко уявити,що когось з моїх рідних не стане,що зникне мир,безтурботність и спокій....
Я -за мирне і спокійне життя,за щасливі родини,за злагоду і добробут і проти скалічених людських доль...Я проти війни!!!!
Редакція журналу «Зоря» в 1882 році оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко вирішив узяти участь, а в 1883 р. повість «Захар Беркут» була вже опублікована у журналі. Повість була написана 1882 року після другого арешту І. Франка — ув’язнення в коломийській тюрмі. Протягом шести тижнів у рідному селі Нагуєвичах Іван Якович вечорами при світлі каганця (у нього не було навіть настільної лампи) писав твір.
Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в
мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не
знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву
було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це
завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле
майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно
заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії,
що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а
буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною
квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом
цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся
Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не
дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній
кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова
про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів
«вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не
вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову
опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на
порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих,
хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну,
високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості
людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями
чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого
нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до
України.Що допоможе Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до
рідного краю і свого народу можуть допомогти нам подолати усі негаразди
і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі,
породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених
ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення
нашої державності.<span>Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов допоможуть збудувати нову Україну.</span>
Розповідь у творі ведеться від імені головного героя - хлопчика Михайлика .Це сам автор Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника розповідається у творі "Гуси - лебеди летять" . Михайло розповідає про своє життя і переживання, про своє ставлення до всього , що він баче навколо , свідком й участником чого доводиться бути йому самому. З великою любов,ю та пошаною герой описує людей , які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати , бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці необразовані, бідні люди мали найголовнішу коштовність - великі души й добрі серця.