В чем красота профессии, которая мне нравится? Проходят наши школьные годы. Вот мы уже в седьмом классе. Скоро закончим школу. И откроется перед нами широкая жизненная дорога с ее трудовыми буднями. Я уже давно решил, кем буду, какую профессию выберу, хотя сложно загадывать, исполнится ли моя мечта. А хочу я быть врачом, как мой отец. Лечить маленьких и больших, делать все, чтобы они были здоровыми, приносить радость в каждую семью, возвращать к жизни безнадежно больных, проводить возле них не одну бессонную ночь, заботясь о них. А потом увидеть улыбку на лицах - вот в чем красота профессии врача. Хочу быть хорошим врачом. Хочу, чтобы ко мне обращались с бедой, горем, и просто каждый день, когда все хорошо. Потому что красота моей профессии — в повседневной, напряженной работе, в буднях, в праздниках, из которых состоит наша жизнь. Поэтому каждый лень, работая, буду стремиться приносить людям радость. Самой высокой наградой за мой труд станет улыбающееся лицо вылеченного пациента. Что может быть дороже на свете, чем здоровье и жизнь? И если человек здоров, то все тяготы и невзгоды ему ни по чем.
В саду малыши.
Они весело играют.
Костя ловит ребят, а они убегают от него.
Мальчик догнал Таню.
Теперь она ловит.
Надворі вже зима. Вчора ввечері вулицю засипав сніг. Він спочатку не був густим, і тому всі думали, що скоро він припиниться. Сніг падав та губився на брудному асфальті.
Я йшов вулицею, а маленькі грудочки снігу падали мені на куртку. Вони були зовсім непривабливі, не схожі на сніжинки. І відразу танули. Моя куртка зовні стала неприємно мокрою.
Цей сніг не був подібний до справжнього. Адже зимовий сніг повинен бути густим, пухнастим, красивим. А сніжинки - маленькими візерунками, кришталевими шедеврами.
Але сніг наполегливо продовжував падати та кружляти в повітрі. Потроху він перестав щезати на землі. На вулиці навіть виросли невеликі замети.
Ввечері я вийшов гуляти з собакою до скверу та просто відкрив рота від здивування. Навколо білі замети мерехтіли у світлі ліхтарів. Гидкий мокрий сніг змінився. Він став білосніжним дивом. Сніжинки тепер нагадували не брудні грудки, а чарівні крихітні зірочки. Вони випромінювали чудове сяйво.
Малюки з вереском носилися навколо. Вони потопали в заметах та падали у м'яку снігову подушку. А мій собака зарився у сніг носом. Виліз він звідти такий кумедний, нібито у білому пір’ї, смішно пирхаючи. Усі на вулиці просто покотилися зі сміху.