Ответ:
Объяснение:
Краткий анализ
Перед прочтением данного анализа рекомендуем ознакомиться со стихотворением Ещё майская ночь.
История создания – стихотворение было написано в 1857 г. вскоре после женитьбы на Марии Боткиной, в этом же году его опубликовали в «Русском вестнике».
Тема стихотворения – красота весенней природы, вдохновляющая человека.
Композиция – По смыслу произведение делится на две части: целостный монолог лирического героя, который с восторгом описывает все, что приковывает его внимание в майской ночи и описание его переживаний. Стихотворение состоит из четырех катренов, каждый из которых посвящен определенному элементу пейзажа.
Жанр – элегия.
Стихотворный размер – пятистопный ямб, рифмовка перекрестная АВАВ.
Метафоры – «из царства льдов, из царства вьюг и снега как свеж и чист твой вылетает май», «звезды… в душу смотрят вновь», «в воздухе… разносится тревога и любовь», «березы ждут».
Эпитеты – май «свеж и чист», «песня соловьиная», «дева новобрачная», «невольная песня».
1. часть речи.
Часть речи слова наверху- наречие.
2.Морфологические признаки .
неизменяемое слово.
3 синтаксическая роль
обстоятельство
Наверху -подчеркивается ._._._._.
точка тире.
Потому что раньше не было интернета и людям не было чем заняться, а еще было много народных гуляний и людям нужно было что-то
делать, чтоб не было скучно)))
Сергей Есенин
Брожу по синим селам,
Такая благодать,
Отчаянный, веселый,
Но весь в тебя я, мать.
В училище разгула
Крепил я плоть и ум.
С березового гула
Растет твой вешний шум.
Люблю твои пороки,
И пьянство, и разбой,
И утром на востоке
Терять себя звездой.
И всю тебя, как знаю,
Хочу измять и взять,
И горько проклинаю
За то, что ты мне мать.
Край любимый! Сердцу снятся
Скирды солнца в водах лонных.
Я хотел бы затеряться
В зеленях твоих стозвонных.
По меже, на переметке,
Резеда и риза кашки.
И вызванивают в четки
Ивы - кроткие монашки.
Курит облаком болото,
Гарь в небесном коромысле.
С тихой тайной для кого-то
Затаил я в сердце мысли.
Все встречаю, все приемлю,
Рад и счастлив душу вынуть.
Я пришел на эту землю,
Чтоб скорей ее покинуть.
Край ты мой, пустырь,
Сенокос некошеный,
Лес да монастырь.
Избы забоченились,
А и всех-то пять.
Крыши их запенились
В заревую гать.
Под соломой-ризою
Выструги стропил,
Ветер плесень сизую
Солнцем окропил.
В окна бьют без промаха
Вороны крылом,
Как метель, черемуха
Машет рукавом.
Уж не сказ ли в прутнике
Жисть твоя и быль,
Что под вечер путнику
Нашептал ковыль?
Я посетил родимые места,
Ту сельщину,
Где жил мальчишкой,
Где каланчой с березовою вышкой
Взметнулась колокольня без креста.
Как много изменилось там,
В их бедном неприглядном быте.
Какое множество открытий
За мною следовало по пятам.
Отцовский дом
Не мог я распознать;
Приметный клен уж под окном не машет,
И на крылечке не сидит уж мать,
Кормя цыплят крупитчатою кашей.
Стара, должно быть, стала…
Да, стара.
Я с грустью озираюсь на окрестность:
Какая незнакомая мне местность:
Одна, как прежняя, белеется гора,
Да у горы
Высокий серый камень.
Здесь кладбище!
Подгнившие кресты,
Как будто в рукопашной мертвецы,
Застыли с распростертыми руками.
По тропке, опершись на подожок,
Идет старик, сметая пыль с бурьяна.
«Прохожий!
Укажи, дружок,
Где тут живет Есенина Татьяна?»
«Татьяна… Гм…
Да вон за той избой.
А ты ей что?
Сродни?
Аль, может, сын пропащий?»
«Да, сын.
Но что, старик, с тобой?
Скажи мне,
Отчего ты так глядишь скорбяще?»
«Добро, мой внук,
Добро, что не узнал ты деда!..»
«Ах, дедушка, ужели это ты?»
И полилась печальная беседа
Слезами теплыми на пыльные цветы.
Батьки — найдорожчі люди, які є на світі. Лише вони щиро, від усього серця бажають своїм дітям добра, щастя, здоров'я, успіхів і удачі. Батьки дали нам життя, тому ми маємо бути вдячними їм за це. Майже все своє життя мама й тато присвячують своїм дітям: доглядають, піклуються, лікують, допомагають, виконують примхи й побажання. Гарні стосунки, порозуміння, щирість з батьками — найголовніше в житті. Хто ж, як не батьки, бажає кращого життя для нас усіх? Ми маємо бути вдячними за все, що для нас роблять мама й тато. Я вважаю, що ми повинні завжди любити й шанувати наших батьків.
Не можу не згадати реалістичної соціально-побутової повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм’я». Письменник зобразив життя звичайних селян у перші роки після скасування кріпацтва. На прикладі однієї доволі невеликої сім`ї автор показав усю складність тогочасних часів, неймовірно передав почуття, що вирували між членами родини. Нечуй-Левицький засуджував егоїзм, а також невміння цінувати норми народної моралі. Автор зміг точно показати наслідки сварок між батьками й дітьми.
Майже з перших рядків повісті зрозуміло, що стосунки між синами та батьками не дуже гарні. Звичайно, як хлопці ставилися до батька з матір`ю, так і невістки будуть ставитися до тестя із свекрухою. Між рідними людьми було дуже багато сварок, але інколи хлопці зовсім не розуміли, що вони роблять і говорять. Одного разу Карпо набрався смілості обізвати батька іродовою душею, а згодом навіть підняв руку на Омелька. Майже з такою ж неповагою ставився один із синів і до матері. Колись він схопив її за плечі, притиснув до стіни і кричав: «…їжте мене, або я вас з’їм!» Найбільш жорстоко звучали слова з Карпових вуст: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Не дивно, що Мотря, дружина старшого сина, також зневажливо ставилася до свекрухи. Під час однієї із сварок вона виколола Кайдашисі око! Душа Мотрі тільки раділа, коли Карпо сварився з матір`ю: «По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!» Згодом дівчина не дозволяла своїм дітям навіть гостинці брати від бабусі. Так, я згодна: Кайдашиха також була дуже сварливою жінкою, злою. На жаль, ні Марусі, ні Омельку, ні синам не вистачило мудрості промовчати в якійсь ситуації, поступитися або ж покоритися. Усі питання вирішувалися через сварки, а це неправильно. У родині ніколи не можна принижувати, ображати, адже це найрідніші у світі люди.
Прочитавши цей твір, я можу точно сказати, що стосунки, що були між членами родини Кайдашів є неприпустимими. Я вірю, що в більшості сімей панують абсолютно протилежні почуття: добро, щирість, чесніть. У моїй родині також усе по-іншому, ми цінуємо й любимо один одного — на цьому будується порозуміння, повага, щасливе майбутнє.
Отже, я можу точно сказати, що родина — це не просто люди, котрі пов'язані між собою. У справжній сім`ї люблять один одного, розуміють і поважають. Я сподіваюся, що кількість добрих, щирих родин буде зростати з кожним роком. Я за щасливу сім'ю! Батьки — мудрі люди, які завжди навчать нас розуму. Ми маємо цінувати батька й матір завжди. Діти — сенс життя батьків.