Взяли голку, клубок шовку, полотно біленьке
Та мережили сорочки, картину маленьку.
Ой, мережки мої любі, я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву, а де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця рідну Батьківщину.
Щоб сміялася сорочка файними квітками,
Щоб пишалась Україна своїми майстрами.
Птицы передвигаются при помощи крыльев и лапок
Як Квітень до березня в гості їздив
Колись давно покликав березень квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а березень заходився та такого наробив, що мусив квітень додому повернутися: сніг, мороз, завірюха! – не можна возом їхати. На другий раз знов поїхав квітень до березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися, - знов мусив вернутися квітень.Зійшовся квітень з травнем і скаржиться:- Скільки вже разів зриваюсь їхати до березня в гості, та ніяк не доїду – ні возом, ні саньми. Поїду возом – зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться, поїду саньми – теплінь така стане, що ні возом, ні саньми.А травень і каже:- Я тебе навчу, як доїхати. Зроби так: візьми воза, сани й човен, то тоді, певне, доїдеш.Послухав квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив травень. Їде саньми, а санях воза й човен везе. Березень дав тепло, і сніг розтав. Тоді квітень кладе сани й човен на воза і таки далі їде. Став знову мороз і сніг – квітень знов поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило скрізь річки, і не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до березня в гості, що той і не сподівався.Здивувався березень та й питає:- А хто тебе навчив, як до мене дістатися?- Та, спасибі йому, травень порадив, як їхати.Березень і каже тоді:- Зажди ж ти, маю, я ще тобі крильця обшмагаю!То від цього й тепер часто в травні березневі морози бувають, бо березень і досі сердиться на травня.
Как же утренняя заря?
Как же дождь?
Как же всё, что, по твоему,
Должно было у нас быть?
А поля полные убийств и смертей?
Есть ли у нас ещё время?
Как же всё то,
Что ты говорил было общим?
Ты хоть раз остановился, чтобы взглянуть
На кровь, пролитую нами ранее?
Ты хоть раз остановился, чтобы взглянуть
На эту плачущую Землю и рыдаюшие берега?
Что мы сделали с миром?
Взгляни, что мы сделали!
Как прекрасен этот мир,
и жесток...