Усім подобаються люди турботливі, уважні, здатні допомогти і словом, і ділом. Звідки ж тоді береться байдужість до всіх і до всього: до близьких, до колег, до своєї справи, та й до самого життя?
<span>Мені здається, багато що починається зі звичайного егоїзму. Власне «я» стає понад усе. Може, зараз час такий? Мені ні з чим порівнювати. Але бабуся часто каже, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, допоможеш іншому — відбереш у себе. </span>
<span>Деякі так і чинять. Знаю одного відмінника. Справжнього. Краще за всіх на науках знається. Але ніколи нікому не допоміг, навіть своїм друзям. На будь-яке прохання знайде якусь відмовку. Ще б пак: так він один-єдиний отримає дванадцять балів, він один буде лідером, а якщо допомогти товаришу— дивишся, і той виб'ється в перші учні.</span>
Глянь,моя рибонько,хвилею срiбною стелиться в полi туман.
Глянь-присудок
Моя рибонько-звертання не э членом речення
Туман-пiдмет
Стелиться-присудок
В полi-обставина
Хвилею-додаток
Срiбною-означення
Так ти,моя крале,з далекого краю.
Ти-пiдмет
Так-обставина
З краю-обставина
Далекого-означення
прикметник іменник дієслово прикметник іменник,дієслово займенник іменник.
[ в и с и дж у й е] -висиджує(Дж з'єднується однією дужкою зверху тому,шо позначає один звук)
Безпосередньо моє ставлення до прізвиськ залежить від самих прізвиськ. Якщо прізвисько необразливе і подобається людині, якій його дали - то, но мою думку, у цьому немає нічого поганого. А якщо ж все навпаки, то я взагалі не бачу змісту у назвищі. Давати комусь друге образливе ймення не є гарним вчинком. Коли людина вважає, що присвоювати іншому прізвисько - кмітливо та смішно, то вона помиляється.