Одяг у діда вічно забризканий глиною або глеєм. Але до того всі звикли, бо дід колодязник. На вигляд дід маленький, низенький, худий і трохи сутулий. Кажуть, колись був рудим. Але тепер чуб у нього білий, “їжачком” підстрижений. Під широким носом – коротенькі вуса.
Є в діда помічник. Це сірий, маленький, кругленький, як огірочок, коник. Дід вигадав йому чудернацьке ймення. Коня звуть Архімед.
Покликала діда молодиця. Діти вкинули в колодязь лампу, тепер мусила ходити за три кілометри по воду. Благала допомогти.
Вода в колодязі переливалась сизими, лискучими колами і тхнула гасом. Примірявся дід недовго. Познімав з воза свої інструменти, плюнув у долоні й заходився обтісувати дубові колоди. Невдовзі два вінки цямрини були готові.
Потім дід поліз у колодязь, жінка спустила цеберку, і він обережно зібрав гас.
Коли треба було виливати воду, дід надів на Архімеда хомут, прилаштував барок, на товстій линві спустив у колодязь важке цебро, сам став на цямрину. Набрав у цебер води, поклав канат на коліща.
Архімед рушив, коліща запищало, і з темної глибини колодязя швидко піднімалася вгору чорна важка баддя. Коли дід схопив її за товсту дужку, кінь зупинився як укопаний.
Дід вилив воду, опустив цебер назад у темний отвір колодязя, накинув канат знов на коліща. Архімед ворухнув нашорошеними вухами і позадкував до колодязя. Залізний цебер спускався до води, натягував канат, той тягнув барок та посторонки.
Виливши воду, дід поміняв два вінки цямрини, що всотали в себе гас, і до вечора все було закінчено. Із джерела в колодязь набігла свіжа вода. “Пийте на здоров’я!” – сказав весело дід
Негайно ,,,,,,,, або відразу
Краса навколишнього світу в слові. Що таке краса? Це привабливість, врода, вишуканість? А може, краса виблискує своєю величчю у добрих, людяних вчинках? Ні, мабуть, краса найбільше розкривається у стосунках між людьми. Серце захоплює картина життя, яку малюють закохані. Хочеться плакати, коли бачиш, як трепетно обіймає мати свою дитину. Яка велич, яка краса!<span>Та ось лунає пісня. Яка гарна мелодія, які красиві слова… Вони дивували колись і продовжують дивувати сьогодні своєю щирістю, змістовністю й магічною силою, що здатна змінювати світ навколо. Великі люди говорять: "Слово… Живеш ти поруч з людиною і наповнюєш змістом її життя, прикрашаєш буття, немов цвіт, що ніколи не в’яне й вічно розпускається. Цвіт усього її життя, яке починається далеко за межами історії"</span>
4)
1. У кімнаті, здається нікого не було.
2. Наприкінці зими подорожнім здається листяний ліс.
Виділене слово є членом речення у другому речені. Це присудок ( підкреслюється двома прямими лініями).
5)
1.Тарас Шувченко пише; Леся Українка розповідає; Іван Франко надихає.
2. Дятли вистукують; сороки шукають; солов'ї співають; синиці їдять.
Тарас Шевченко пише про свою важку долю.
Леся Українка розповідає про дарунки весни.
Іван Франко надихає на боротьбу проти загарбників.
Дятли вистукують по деревах.
Сороки шукають їжу.
Солов'ї співають своїм прекрасним голосом.
Синиці їдять з годівничок.