Бажання підкорити місто є характерним і цілком зрозумілим бажанням для великої кількості мешканців сіл. Кожна людина прагне поліпшити своє життя, поставити собі певні завдання, домогтися їх і тим самим переконатися у власних силах і можливості досягати поставлених цілей. В якості прикладу можуть бути розглянуті жителі сіл, які хочуть переїхати у велике місто, яке здається їм місцем, де можна домогтися більшого успіху, реалізувати себе і показати, що ти чогось реально вартий. Гарним прикладом такої ситуації може служити головний герой роману «Місто» авторства Підмогильного Степан Радченко.
Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.
Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг.
1)Здатність до спілкування з неживим.
2)Здатність впливати на неживе.Неживу природу.
3)Здатність розмовляти з вигаданим.
4)Здатність Планетника літати.
5)Здатність Планетника управляти погодою.Дощем,і.т.д.
6)Здатність Планетника робити так,щоб ніякі рослини не могли загинути,і те,що кожного року коли в інших людей все пересихало і врожаю не було,а у Планетника був.
7)Магічні здібності хлопчика.
8)Нежива природа сьає живою.
9)У казці з'являється дід Капуш,який є свого роду казковим героєм,і його може бачити тільки Планетник-хлопець з відкритою душою і чистим сердцем.
<span>Краса людини. Яка вона? Вона буває зовнішня і внутрішня. Зовнішня краса - це лиш оболонка. Під цією оболонкою майже завжди нема нічого крім багнюки. Але є інші люди, які мають і внутрішню красу. А це перш за все - чисті думки, вчинки і совість. Це і глибоко повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння відгукнутися на чужий біль, допомогти комусь у скрутну хвилину : чи то пташеня, чи сива людина, рідна матуся. У світі живе багато людей, але мало хто з них знає у чому поялгає справжня внутрішня краса людини. Можливо білшість людей відповіла б на це так : внутрішня краса людини полягає в моральній вихованності, самовдосконаленні, скромності та гідності. Люди споконвіку вбачали красу душі. Повернемося до того, про що йшла мова у початку. У багатьох людей всередині немає абсолютно нічого, але при цьому вони мають зовнішню красу. На жаль зараз такий час, що більшості людей цікаво не те що всередині, а те, що зовні. На мою думку, це дуже погано, тому що коли бачиш красиву обгортку, це не значить що цукерка смачна. Багто людей спочатку полюбляють зовнішню красу людини, а потім сумують що зовнішність випровдовала очікувань. Я вдячна своїм батькам і друзям за те, що вони добре впливають на мене і влюдях я перш за все шукаю душу.</span><span> </span>
Характеристика образу Захара Беркута з цитатами з твору» за повістю Івана Франко «Захар Беркут» Твори з мови
<span>Іван Франко – видатний український письменник, у творах якого знайшли відгук близькі письменникові ідеї гідного життя народу і спільності. З найбільшою силою такі ідеї прозвучали в історичній повісті І. Франка «Захар Беркут». В образі головного героя твору втілені сила, міць і мудрість українського народу. Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом.</span>
В оповіданні «Сім’я дикої качки» Є. Гуцало порушує морально-етичні проблеми. Герої цього твору Тося та Юрко. Юрко живе в місті, а приїжджає в село до бабусі на канікулах. Тося живе в селі від народження. Вона дуже товариська і довірлива. Дівчинка прагне пізнати більше нового, тому так зачаровано слухає розповіді міського хлопчика, навіть переселяється в уяві в той світ, що постає і розповідей Юрка. Вона довіряє хлопцеві і навіть не відчуває, що іноді той розповідає неправду. Юрко — самовпевнений, брехливий, прагне викликати заздрість, бере все, що йому забажалося. Не хочеться хлопцеві хоч на хвилину задуматися над наслідками своїх дій.
<span>Ось біля ставка йому забажалося забрати каченят дикої качки — він задовольнив своє бажання. Зупинись і подумай! Для чого тобі маленькі беззахисні створіння? Не зупинився. Горе дітям дикої качки без мами. Тося і хлопці врятували каченят і перестали товаришувати з Юрком. Юрко ж став удавати, що начебто це він не захотів з ними знатися. </span>
<span>В кінці твору ми починаємо розуміти, що не все ще загублене для Юрка, його серце ще відкрите для добра. Коли настав час від’їжджати, він все ходив до ставка з надією побачити качину сім’ю. На щастя, провина не давала йому спокою. Та підійти до Тосі попрощатися було соромно і боязко. А це хороший знак. Можливо, доброта прокинулась у серці Юрка від довгого сну .</span>
Савка — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп’ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».