Статья 25.1. Закона "о государственной гражданской службе"
Гражданскому служащему, достигшему предельного возраста пребывания на гражданской службе, срок гражданской службы с его согласия может быть продлен по решению представителя нанимателя, но не свыше чем до достижения им возраста 65 лет
Написати
твір-мініатюру на тему «Мої правила життя» пропоную так:
Всі ми живемо у суспільстві,
яке роками випрацьовувало свої правила. Правила мого життя тісно пов’язані із
загальноприйнятими суспільними правилами та людськими правами. Якби кожна
людина дослухалась цих правил та зважала на людські права, то й горя б у світі
було б менше.
Кожна людина має
право на своє життя. Я це усвідомлюю, тому ніколи не посягатиму на чуже життя.
Це і є моїм першим правилом. Кожна особа хоче гідного існування. Нікому не
будуть приємні побиття, залякування, посягання на свободу тощо. Тобто ніколи не
можна чинити моральний та фізичний впливи на людину.
<span> Також кожна особа
має що-небудь у своїй власності. Будинок, машину та й навіть мобільний телефон.
Я ніколи не маю права посягати на чуже майно! Ці три правила – основні правила
мого життя, які відбивають мій світогляд. Я вважаю, що кожна людина має
виробити свої високоморальні правила життя для того, щоб у суспільстві було
менше потерпань від людських вчинків.</span>
Право – это совокупность общеобязательных для всех членов общества правил поведения, оформленная в виде юридических норм.Осноное значение этого слово лежит в том что они общеобязательны для всех лиц проживающих на терриории.стоит и з различных отрослей.правовая норм это нормы поведния гражднаина.бывают декларотивные или формальные))
Теологічна теорія (Тома Аквінський, XIII ст.) пояснює походження держави волею Бога, висуває ідеї її непорушності, вічності та залежності від божественної волі.
Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.) представляє державу продуктом природного розвитку, результатом розростання сім'ї. В основі виникнення держави – природне прагнення людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, декілька сімей складають рід (селища), а із селищ утворюється держава.
Представники договірної теорії (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.) вважають, що державі передує "природний стан", який вони характеризують по-різному: як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або "війни всіх проти всіх". Кожна людина мала невід'ємні права, однак у природному стані неминуче постає проблема їх забезпечення та охорони. Тому люди домовилися встановити над собою специфічну інституцію – державу, яка б відповідала за дотримання порядку, захищала загальні інтереси, забезпечувала невід'ємні права.
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання й ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їхня диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називав "агрегатами", які змінюються під впливом соціального розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади.
У межах теорії насильства (XIX ст.) розрізняють теорії внутрішнього та зовнішнього насильства. Згідно з першою (Є. Дюрінг) власність, класи та держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники другої теорії (К. Каутський, Л. Гумплович) серед найважливіших чинників державотворення виокремлювали війни та територіальні завоювання. Для закріплення влади переможців над завойованими народами утворюється держава.
Згідно з марксистською (класовою) теорією походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) виникнення держави було зумовлено переважно економічними чинниками – суспільним поділом праці, появою надлишкового продукту, приватної власності і наступним майновим (класовим) розшаруванням суспільства. Тим самим обгрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як основну причину її виникнення. Держава визначається як засіб, що забезпечує панування одного класу над іншим.
Теорія інцесту (К. Леві-Строс, XX ст.) головним чинником виокремлення людини із світу природи називає заборону (табу) на кровозмішення. Збереження людського роду і його подальший розвиток вимагали створення спеціальних органів усередині родової общини, здатних контролювати дотримання заборони інцесту і застосовувати примушування до її порушників. Ці контролюючі органи з часом почали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.
Іригаційна (гідравлічна) теорія (К. Вітфогель, XX ст.) передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогоследарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови для появи розгалуженого державного апарату. К. Вітфогель пов'язував деспотичні форми азійських держав з необхідністю будівництва іригаційних споруд, що вимагало жорсткого централізованого управління.
Конвенция о правах ребенка
Статья 6
1. Государства-участники признают, что каждый ребенок имеет неотъемлемое право на жизнь.
2. Государства-участники обеспечивают в максимально возможной степени выживание и здоровое развитие ребенка.
Статья 14
1. Государства-участники уважают право ребенка на свободу мысли, совести и религии.
Статья 16
1. Ни один ребенок не может быть объектом произвольного или незаконного вмешательства в осуществление его права на личную жизнь, семейную жизнь, неприкосновенность жилища или тайну корреспонденции, или незаконного посягательства на его честь и репутацию.
Декларация прав ребенка
Принцип 3
Ребенку должно принадлежать с его рождения право на имя и гражданство.
4
Ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровые рост и развитие; с этой целью специальные уход и охрана должны быть обеспечены как ему, так и его матери, включая надлежащий дородовой и послеродовой уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежащие питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание.
Принцип 7
Ребенок имеет право на получение образования, которое должно быть бесплатным и обязательным, по крайней мере на начальных стадиях. Ему должно даваться образование, которое способствовало бы его общему культурному развитию и благодаря которому он мог бы, на основе равенства возможностей, развить свои способности и личное суждение, а также сознание моральной и социальной ответственности и стать полезным членом общества.