Цікавий життєвий випадок
(твір-оповідання про випадок з життя)
Місто, в якому я жив до приїзду в Харків, розкинулось на красивому березі Каховського водосховища. Колись тут не було ні водосховища, ні самого міста, а тільки великі зелені луки та степ з невисокими пагорбами. .1 текла тут велика, могутня ріка - Дніпро. Коли на Дніпрі побудували водосховище, то затопились при цьому острови і значна частина луків. На нових берегах Дніпра виросли міста, а на відкритих від води луках відродилися села. Велика річка стала найулюбленішим місцем для риболовлі.
Одного разу, в кінці лютого, я з батьком і його товаришем Сергієм зібрались на риболовлю. Коли ми виходили з дому, погода була сонячна, дув вітер, але це нас не здивувало, тому що весна в цих краях настає рано. Підійшовши до замерзлої річки, ми вирішили не відходити далеко від берега, бо лід уже підтанув і був не дуже міцним. Після кількох невдалих спроб щось спіймати, ми з батьком вирішили рушати додому, а Сергій залишився ще порибалити. Коли ми вже були на березі, то почули крики рибалок. Озирнулись назад і побачили, що кілька рибалок, у тому числі і Сергій, потихеньку відпливають від берега на одірваній крижині. Люди, щоб урятуватись, почали плигати у воду і пливти до берега. Через кілька хвилин Сергій був уже на березі. Батько зняв з себе кожушок і дав йому зігрітись. Та в цю мить Сергій згадав, що на крижині залишився його велосипед. Тепер уже роздягнений, він поплив назад за велосипедом. На щастя, крижина була ще близько від берега. Назад, уже з велосипедом, Сергій повертався під сміх і жарти товаришів.
На столі лежала книга,прочитана мною.
Великий,гарний місяць був на небі,засіяному зорями
У оздобленій гарним орнаментом вазі були не менш гарні квіти.
Софіївський собор був збудований Ярославом Мудрим.
Маленьке містечко,осяяне вуличними ліхтарями
Написаний Васильком твір бкв кращим у класі.
Вкриті бруньками дерева у саду були дуже гарними.
Пісні складені народом в давні часи співають і досі.
Навесні дуже гарно зацвіли квіти,посаджені учнями.
Дмитро,взутий у гумові чоботи,скочив у калюжу.
На околиці села стояла одинока сосна. Товстий, у три обхвати стовбур тримав на дужому тілі велетенське розкрилля дебелих гілляк, які, здається, ніколи не замовкали у своєму улюбленому мелодійному шумовинні. У будень і у свята тут завше юрбилася дітлашня. Однієї весняної неділі ми зібралися біля сосни, щоб на висохлому пагорбі згуляти в гилку. Хтось, присівши обіч сосни, вигукнув: “Хлопці, йдіть но сюди, побачите, як сосна плаче!” Ми наввипередки кинулися до крислатого велета. Свіжа рана на стовбурі, - якийсь із водіїв, проїжджаючи повз сосну, зачепив її кузовом, - лисніла глибокою ум’ятиною. На живиж слідах, немовби покрапини сліз, блищали прозорі бульбашечки. Спробували торкнутися однієї, і липка рідина простяглася видовженою ниткою. Забувши про гилку, ми горіли бажанням допомогти дереву “залатати” рану, але не знали як.
Під ту пору, женучи череду, до гурту підійшов дядько Олександр. Уважно вислухавши наше горювання, одразу заспокоїв: “Не хвилюйтеся, сосна сама себе вилікує, оцими, як ви кажете, сльозами й затягує дерево рани. Тому, очевидно, люди й назвали сосновий сік таким гарним словом - живиця, тобто живити, заживляти…”
Сосновий сік - живиця, смола, липучка - із давніх-давен використовувався людиною. Згадаємо відомі зі шкільних посібників історичні факти, коли наші предки вели виснажливі війни з різними напасниками, у тому числі й ординськими завойовниками та турецькими’ яничарами. Одним з найдійовіших засобів була смола. При фортечних укріпленнях працював спеціальний прошарок людей, в обов’язки яких уходило забезпечувати замки смолою. Відбиваючи наступи чужинців, русичі користувалися досить ефективним засобом - розтоплену в казанах живицю виливали на непроханих гостей. Використовували смолу й при будівництві оборонних споруд.
Дерев’яні палі, які закопувалися в землю, також обмащували розтопленою живицею, і це значно продовжувало їх вік. Цим методом, як відомо, користуються й донині - укладаючи шпали чи протягуючи телефонно-телеграфні лінії, дерев’яні стовпи обов’язково просочують смолою, нею змащують також зовнішні стінки човнів. Наявність живиці в сосновому стовбурі визначає його будівельну цінність як матеріалу. Дерево зі значною кількістю смоли може служити значно довше, ніж усі інші породи. Кілька років тому, прокладаючи підземну лінію, метробудівці натрапили в районі Подолу, у місті Києві, на давньоруське помешкання київських ремісників. Коли будівельники виймали плахи, від них запахло… свіжою живицею - деревина, що пролежала на глибині дванадцять метрів, повністю збереглася. З розвитком хімічної та інших видів промисловості значення цього продукту непомірно зросло. Щороку завод побутової хімії переробляє на каніфоль та скипидар понад сім тисяч тонн живиці. Ця продукція забезпечує необхідними компонентами лакофарбову промисловість, у тому числі й поліграфічні друкарні. З неї виготовляють різноманітні мастила, розчинники, барвники, взуттєві креми, продукти органічного синтезу, одержують каучук тощо. Каніфоль широко використовується в радіотехніці та музикуванні, без соснової сировини не можуть обійтися й шинні заводи.
<span>Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, існували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань говориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробітки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримаються ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладання будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допоможе родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про молитви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хортиця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі священних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки вирубувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хустки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіткали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— одних знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.</span>Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановування культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Богородиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.<span>(353 сл.) (Із книги «Світ міфології»)</span>