В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з допомогою наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.
Передвесняне потепління повідомило, що скоро настане квітуча пора року.
Дівчина в навушника сиділа на ліжку, заплющивши очі - вона була зачарова прекрасною музикою, що відбивала її почуття.
Правда чи дружба? Відносне питання... Що краще скривдити чи засмутити друга і сказати йому гірку правду або збрехати заради дружби? Особисто я не вважаю, що правда краща за дружбу, однак так само не берусь стверджувати протилежне. Скрізь є плюси і мінуси, бо це життя, а вжитті немає нічого абсолютного.
Якщо ви дізнаєтеся, що ваш друг тяжко хворий і жити йому лишилося лічені дні, невже ви в цьому випадку скажете йому: «Ти скоро помреш, це сумно, але я кажу правду». Звісно, що ні. А от брехати, рятуючи (в прямому чи переносному значенні цього слова) друга доводилося майже всім. І той, хто каже, що справжній друг не попросить збрехати заради нього кривить душею. Бо в дружбі буває всяке. Як кажуть – не зарікайся. Добре, якщо в тебе є людина, яка піде заради тебе на все, принаймні, на багато чого. Добре коли є така людина, задля якої ти готовий на щось.
Але і брехня одна від іншої різниться. Є брехня заради спасіння, є брехня заради брехні. Є брехня, щоб нашкодити. І ці три види неправди не можна ставити в один ряд. Деяким людям просто необхідно щось говорити, а чи брехня це буде, чи правда – їм однаково. І особисто я вважаю брехню в такому випадку найгіршою. Оскільки вона безглузда, нісенітна і не має сенсу. А людина розумна (звісно, якщо вона тішить себе тим, що вона саме така) завжди має дбати про те, що вона говорить, що вона робить і що думає.
Правда чи дружба… Їжа чи дихання… Потрібно все, але всього потрібно в міру.
Вибачай, якщо щось не так. Але у творі роздумі можна і погоджуватися з думкою, і ні. Принаймні не скачано.))