Для "Мцыри" характерна кольцевая композиция (неволя-воля-неволя). Монастырь - это зло для героя, плен, который его тяготит. Бежит, чтобы воссоединиться с природой и скрыться от преследующих его темных сторон одинокой жизни в обители. А в бурю бежит, потому как именно в это время легче всего скрыться незаметно. Но это имеет еще и символическое значение - герой бежит навстречу бушующей природе, во всей ее красе и могуществе предстающей перед ним.
Как вроде Тарас просто делал нападения на горожан.
А делал это чтобы отомстить за сына.
Софья Фамусова говорит всю ночь с секретарем отца Молчалина. Служанка специально заводит часы, чтобы дать понять, что на дворе утро. На звон выходит сам Фамусов. Софья на ходу придумывает сон о своем замужестве и любви к бедному человеку. Отец в ужасе. Появляется Чацкий, влюбленный в Софью. Он смеется над нравами ее знакомых и родственников, которые ценят семейственность, крепостное право и все иностранное. Чацкий замечает, что Софья равнодушна к нему. Он пытается узнать, кто ей дорог : "золотой мешок" полковник Скалозуб( который был принят Фамусовым с особым почтением) или Молчалин, о котором она отзывается восторженно. Молчалин падает с лошади и Софья ахает. Казалось, все ясно. Но Чацкий видит, как Молчалин пытается ухаживать за служанкой Лизой. Увы и ах - надежды на взаимную любовь с Софьей оказались тщетными. Кроме того, во время бала , устроенного Фамусовым, Софья с досады пускает слух о сумасшествии Чацкого. Гости отворачиваются От Чацкого. Он бежит туда, где оскорбленному есть чувству уголок, вон из Москвы.
«Шевченко – наш сучасник», – звикли казати ми, але небагато хто розуміє, що власне значить цей вираз.Сьогодні деякі люди ставляться до літератури скептично. Мовляв, застаріли ці пристрасті, а час, про який йдеться в літературних творах, давно минув. Це помилка думати так, і дуже серйозна помилка! В українській літературі існує багато чудових авторів, творами яких зачитується чимало людей. І, мабуть, одним із перших тут треба назвати нашого Кобзаря.Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзар володів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звертається до всієї української спільноти: «І мертвим,і живим, і ненарожденним...» . Кожна фраза, кожне слово тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується живий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А «Гайдамаки»? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття – громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів «У казематі» , то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише історичними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова?Хтось із іноземних дослідників зауважив, що більше ніде йому не доводилося бачити такого ставлення до поета. Шевченко став пророком нашого поневоленого народу. Кожен українець вірив у те, що Кобзар і після своєї смерті любить, жаліє і вчить його.У незалежній Україні зроблено все, щоб віддати Кобзареві всю шану, повернути поету чималий народний борг. Сьогодні ми знаємо дуже багато про життя і творчість Тараса Григоровича. Нам відомо, що Шевченко не був ані святим, ані людиною, зануреною у надхмарні світи. Він був людиною розумною, інтелігентною та обдарованою. А життя Кобзаря можна вважати мірилом нашої історії.Гортаючи сторінки Шевченкового «Кобзаря», ми маємо змогу замислитися й над власним життям. Сучасність заповнює нас, але ми ані на мить не забуваємо, чиїми сучасниками ми є. Так, бути сучасником Кобзаря – це велика честь.