Засипало снігом землю. Нема чого їсти Зайчикові. Побачив Зайчик
червоні ягоди горобини. Бігає навколо дерева, а ягоди – високо.
Просить Зайчик: «Дай мені, Горобинко, одне гроно ягідок».
А Горобина й каже: «Попроси Вітра, він і відірве».
Попросив Зайчик Вітра. Прилетів Вітер, гойдає, трусить Горобину.
Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. Їсть Зайчик ягоди,
дякує Вітрові і горобині.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!
Україн- корінь
-ий - закінченн
українськ- основа
- ськ- – суфікс
Вона прокинулась коли вона лежала на вологій землі. І подумала як їй вибратися з цього мотрошного місця. Та повз проходила маленька дитина яка підняла шишку та віднесла до дому.
- Привіт, друзі!
- Як справи, Володька?