Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу — бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обидвох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.У XIV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер — у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду — прообраз майбутнього вулика — прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Так започатковувався наступний етап розвитку — вуликове бджільництво<span>. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.</span>
Для вишивки чоловічої сорочки найчастіше використовували сірий, чорний, синій і червоний кольори.
Я дуже люблю сучасну українську пісню. Дуже довго я думала, яка ж із пісень найулюбленіша? Але ж, мабуть, то все-таки "Червона рута", слова й музику до якої написав славетний композитор і поет Володимир Івасюк. Ця пісня знайома мені дуже давно.
Може, десь у лісах ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла і мене зчарувала.
Так автор звертається до коханої. У цій пісні дівчина — то є чаклунка, яка вміє причаровувати хлопців, ходить по таємничих гірських стежках, навіть не зворушуючи поснулих трав.
Пісня "Червона рута" зворушує своєю красою та якоюсь незбагненною чистотою почуттів. До того ж Володимир Івасюк зміг вдихнути в рядки та мелодію цієї пісні щирий український дух. Мабуть, саме тому "Червона рута" нині є нашою всеукраїнського пісенного фестивалю. Я вважаю пісню "Червона рута" одним із найдосконаліших творів сучасної
української естрадної пісні.
Дядько Себастіян питає мене про те, чи хочу я побачити диво. Артур Шопенгауер любив повторювати, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля. Або другий варіант. На думку Артура Шопенгауера, здоровий жебрак щасливіший за хворого короля.