Эм...я не очень задание поняла >_> Ну, если разницы нет, надеюсь это пойдет... Думи мої, думи мої, <span>Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..</span><span>Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люде, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? «Нічого робить»,— Не сказали б на сміх...</span><span>Квіти мої, діти! Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всім світі, Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи,— Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!</span><span>За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову, Виливало, як уміло, За темнії ночі, За вишневий сад зелений, За ласки дівочі... За степи та за могили, Що на Україні, Серце мліло, не хотіло Співать на чужині... Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами Збирать на пораду. Нехай душі козацькії В Украйні витають — Там широко, там весело Од краю до краю... Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили — гори,— Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засідала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає, І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки,— Бо дотепні... А я... а я Тілько вмію плакать, Тілько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає! А надто той, що дивиться На людей душою,— Пекло йому на сім світі, А на тім... Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — Карай того, боже!</span><span>Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас,— Де ж мені вас діти? В Україну ідіть, діти! В нашу Україну, Попідтинню, сиротами,</span><span>А я — тут загину. Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу...</span><span>Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину.
Наталка-це ідеал української жінки. Вона гарна, розумна, працьовита та до того ще й вірна. Дівчина чекала свого коханого недивлячись на всіх заможних залицяльників. Але при цьому всьому вона ще й була готова заради матері на все, навіть вийти заміж за нелюба. Це говорить про те, що дівчина справді була неймовірно доброю.
Але коли повернувся Петро, дівчина показала, що вона волелюбна , і сказала, що якщо не вийде за Петра, не вийде вже нізакого. Це показало, що Наталка була вірною.
На мою думку, кожна українська дівчина хотіла б бути схожою на Наталку і я не вийняток.
На добрі тримається світ, все живе існує завдяки добру. Подумайте, якщо б не добро , чи жили б ви досі. Напевно ні , бо в дитинстві батьки не дали тобі житло , їжу та своє батьківське тепло , а - це все , що потрібно дитині. Але якщо світ - це все , що навколо нас , в тому числі і люди , то добро починається з людини , тобно і з тебе. Щоб стати добрим, треба ставитися до всіх з любов'ю, бачити у всіх тільки добро.
Добро і краса - основа життя людини на землі На мій погляд, кожна справжня людина прагне досконалості, тобто добра і краси. А як же інакше? Якщо людина не прагне чогось високого, то, на мій погляд, це вже не людина, а просто тварина, що вміє розмовляти і носить одяг. Що, крім краси і добра, може бути основою життя? Багатство? Зрозуміло, що без грошей не проживеш, але чи є вони ціллю людського життя? Як на мене, ні. Гроші - це лише засіб, щоб досягати цілей та уникати частки проблем. Не більше, не менше. Для людей природно замислюватися над тим, що залишиться після них. Чи залишать вони світ кращим, досконалішим, ніж він був до них? Чи привнесуть вони у світ щось корисне для людей - або просто гарне? Якщо так, то життя було не марним. А ні, то навіщо тоді прожила людина своє життя?