Мої коломийки! Емір Рибак.
Ці коломийки вас вітають,
Настрій, та радість несуть!
Гумор, жарти – вони мають,
В нас вони не пропадуть!
Коломийки, мої коломийки,
Від вас добре бажання настане!
Заспіваймо їх всі, і гуцули, і бойки,
Нехай тоді наша відрада росте!
З репом я вже попрощався,
Другі – хай його складуть!
З ритмом, римою, уладнався,
Хай ці строки бадьорість дають!
Ой, співали дівчиноньки,
Зачаровані чудним лісом,
Де літали білі голубоньки,
Приручені старим бісом.
Люди гроші заробляли –
Різали смереки, граби, дуби.
Це річкам стало не до вподоби –
Людей повінню вони прокляли!
І тим хто гроші крав,
На дорогах, дамбах, мостах,
Без сорому, поправши – страх,
То Бог повінь за це послав!
Чимало людей буйно поплатились,
Не Богу – долару, гривні молились!
Гой – я, на високій полонині,
Білі вівці – пасуться по плаю!
І весілля, як не буде нині,
То з дівчатами, я ще погуляю!
Ой, сидів орел на косогорі,
Мені з милою жарко у полі!
Той орел в'є гніздо на горі,
Я ж кохаю милу в стодолі!
Сонце піднялося високо,
На небі хмар не має ніде!
Що за чоловіка там видно?
То Гнат косити вже йде!
Ой і людяний наш Гнат,
Покоси ранкові ще не стоять!
Випити чарку, на це він мастак,
Очі від цього так і блищать!
Обіцянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш із хати!
І загадку легше відгадати,
Чим із Гнатом справи мати!
Скромний Гнат, неначе гість,
Хоч тепер і релігійний піст,
В комірчині шмат сала їсть,
Батько взнає – видере хвіст!
І хто взнає цього Гната,
Не беріть у друзі цього брата!
Дмитро добре носом чує,
Що на кухні там шкварчить,
Ще здалеку – він почує,
І на шкварки – прибіжить!
От і сонце сходить, і палить,
Гриць – досі горілиць лежить,
Галя милому варенички варить,
Він за дзиґарем не стежить!
Чує чоловік – кукурудза тріщить,
Там хтось – смагліє горілиць,
І на сонці – кумів зад блистить,
Ой, поб'є їх добре – зараз Гриць!
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чує, хтось стогне, щось скрипить!
Ці звуки було чути з теплиць,
Кум кумі прийшов розсаду полить!
Кума – кума так вдома чекала,
Все їсти, ще й пити наладнала,
І диванчик вчасно розіслала,
Що старий проснеться – не знала!
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з відрами униз летить,
Хто – то кума з ґанку котить,
Той – ногами хутко тупотить!
В лісі довго ми гриби збирали,
Скрізь – під всякими кущами,
І кожний гриб руками брали,
Дівчата – не ходіть самі корчами!
На весіллі я так танцювала,
Що втоми назавше не знала!
Із Москви я нині завітала,
Мати хоче поміч, я баю – устала!
Я до кума нині – не ходила,
Най би його трасті взяла!
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гріх би зробила!
Коломийки що появились у мене,
Співають не тільки у Львові
Який будували із нами вірмени,
<span>Бо їх співають – на рідній мові!</span>
1.Одруження Анастасії.
2.Взяття її в полон.
3.Гарем султана.
4.Обрана в улюблениці султала та нове ім'я-Хюрем.
5.Суперечка між найпершою улюбленицею Сулеймана.
6.Образи Хюрем на візира.
7.Одруження сестри великого імператора.
8.Життя та багатодітність Хюрем
дитина Ібрагіма.
9.Смерть паши та Хатідже
10.Викрадення султани.
11.Битва за майбутній престол синів султана.
12.Одруження дочки султани Міхрімах.
13.Суперечки за улюблениць синів Сулеймана Прекрасного.
14.Нова улюблениця імператора.
15.Смерть Хюрем.
16.Султана Міхрімах та її гарем.
17.смерть Імператора.
18.Обрання султаном Селіма ...и т.д.
Шумів таємну пісню гай, соловейки заспівали. -метафора
О краю мій! Верни, верни нам Україну! Верни нам вітчину, верни! -риторичні оклики,
Де схочеш, вітре, там гуляй. череп визирає- персоніфікація
таємна пісня, стрілецький рів- епітет
<span>Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.</span>
<span>Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.</span>
<span>Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його запрошували до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.</span>
<span>Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.</span>
<span>І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.</span>
<span>Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.</span>
<span>Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей - вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність - це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.</span>
Осінь є моєю улюбленою порою,так як я дуже люблю ходити під дощем.
Осінній дощ є прохолодний та переливається барвами.