Чи потрібно в добу комп'ютерізації вивчати орфографію? Хтось обов'язково скаже що ні, навіщо забивати собі голову правилами, статті з інтернету написані грамотно, навіщо учням лишній клопіт. Я вважаю інакше.
В час науково технічного прогресу треба бути високоосвідченою людиною і йти в ногу з часом. Вміння грамотно висловлювати думки, писати ми отримали завдяки вивченню орфографії. Дуже соромно і неприємно читати тексти з помилками, їх навіть не хочеться розглядати. Навряд ви ще раз купите прессу де були знайдені орфографічні помилки. При прийомі на роботу перевагу віддадуть тим заявам які написані грамотно. Отже треба старанно вивчати орфографію бо це залог успіху.
«Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь світло виходить із них». Беззаперечна істина для багатьох з нас, але й саме вона, ця істина, викликає безліч питань, дискусій, обговорень. Одного разу ти зустрінеш найближчу тобі людину за думками, мріями, спільними інтересами. Дуже важко одразу зрозуміти, кого ти зустрів — справжнього друга чи просто приятеля. Яким ж має бути справжній друг, як його виявити серед багатьох знайомих, з якими ти проводиш годину? Перш на, справжній друг, мабуть, це та людина, котра приймає тобі таким, як ти є. Недарма ж кажуть, що друг — це тієї, хто знає усі твої недоліки й все-таки любити тобі. У мене особисто є справжній друг — Сергій. Спочатку я - не знавши, справжній він чи не справжній, але й потім один його вчинок усе задля мене прояснівши. Сергій перейшов до нас у 8 класі. На перший погляд він Мені не зовсім сподобався: задерикуватий, дещо зарозумілий хлопець (як я тоді подумавши). Єдине, що його вирізняло, — це знання математики. Математику він любити й добро знавши. Я ж до цого моменту вважався кращим учнем саме із математики. Відчуваючи певну заздрість, я намагався якомога понад принизити його: то смикну за сорочку, то зафутболю портфель, то назву очкариком. А він — нічого, сидить собі, формули пише. І вісь наставши годину піврічної контрольної роботи. Всім роздали заподіяння, я швиденько впорався із п'ятьма із шести запропонованих, а шосте — найважче — ну ніяк. Сиджу, мучуся, дивуюся — Сергій все розв'язав й сидить склавши руки — перевіряє. Я мовчу (списати ж у нього соромно), сиджу, почервонів від напруження. Раптом папірець на мою парту — ляп! Розгортаю, в якому було розв'язання задачі. Я підвів очі і подивився на нього. Сергій не посміхався, не іронізував, просто і відкрито дивився на мене. Ми були уже не ворогами, ми були партнерами, які пов'язувала таємниця. З того години Сергій неодноразово доводив, що він справжній друг. Він ніколи не відвертається від мене в скрутному становищі. Від й маєш: «Друг — це тієї, хто входити у твої двері, коли весь ,світло виходить із них».
Якось ввечеры я лягала спати, та чомусь спати мені не хотілося. Та раптом у вікні я побачила щось яскраве що швидко наближалося. Я злякалася і миттю сховалася під покривало і заплющила очі. А коли я переборола страх то я підійшла до вікна. Там я побачила дивовижне.....За вікном тчонісінько на клумбу спустилася космічна тарілка. На ній було двоє зелених інопланетян. Тоді я подумала що це сон і я хотіла підійти до ліжка але...я не побачила за соборю ні своєї кімнати, ні ліжка. За мною були камні і пісок. То я опинилася на планеті Марс. Я потоваришувала з інопланетянинами і вони показали мені усе що було на Марсі. Потім вони поясними як мені повернутися додому. І ось я була дома, я лежала у своєму ліжку, а будильник дзвенів і дзвенів. У мене було відчуття що то був реальний сон.
<span>Лісова пригода
</span>
<span>Я майже весь свій вільний час проводжу зі своєю сім'єю! Ми кожного разу під час відпочинку знаходимо якісь пригоди, а наша матуся виконує в них головну роль. Ось один із кумедних випадків, який я запам'ятав його на все життя! </span>
<span>Це було не дуже давно. Кожної осені ми, як великі грибники, вирушаємо до лісу! Нас не цікавить знайдемо ми щось або ні! Нас цікавить сам процес пошуку, ми полюбляємо рискати по місцевості та як вже з'ясувалося шукати пригоди. </span>
<span>Як це все відбувалося! Я зі своїм братиком, як самі молодші у родині, пішли оглядати територію, за звичай в наш кругозір входить окружність невеликого радіусу. Від нашої зупинки ми відходимо недалеко. Але наша матуся, взявши свою найкращу подругу, пішла у саму чащу лісу, думаючи, що там грибів найбільше. Вони були впевненні, що добре орієнтуються в лісі. Так воно все і сталося, але в переносному значенні! Вже через одну годину, наша чоловіча компанія захотіла їсти, вся їжа лежала у машині, але ми вже звикли до того, що за нами завжди треба заносити хвіст та й почали хвилюватися за наших жінок. Спочатку тато телефонував нашій мамі, щоб дізнатися вони скоро чи ні, а то вже дуже животи скручувало від голоду. Ну як це? Вже півтори години пройшло, а ми ще ненагодовані! На це матуся відповіла, що вона знайшли невеличку галявину грибів та скоро вернуться. Назбиравши повні кошики, мама з подругою звернули увагу на те, що вони втратили орієнтацію на місцевості та не в змозі самостійно вийти з лісу, але мама взяла владу в свої руки і сказала слова великого математика: «Я все порешаю». Вона бере слухавку та телефонує нам, в надії, що ми їх врятуємо. Почувши схвильований голос у мобілці, тато побіг до машини та почав натискати на автомобільний клаксон, знаючи, що звук транспорту вони точно почують та прийдуть. Але це було марно, подруги були вже дуже далеко і почалася паніка. Наш тато, як великий психолог заспокоїв схвильовану матусю та заставив її розповісти йому про місцевість, на якій вони перебувають, в цю хвилину слухавку взяла подруга і як великий Сусанін, почала заводити тата у глухий кут. Таким чином ніхто з них не міг зрозуміти, де вони знаходяться і що робити далі. Вибратися з лісу жінкам допоміг місцевий житель, який на їх щастя проходив мимо. Невдовзі мама з подругою повернулися з повними кошиками грибів, вони не були втомлені та перелякані, а навпаки радісно усміхались, що не можна сказати про нас! Для себе я зробив висновок, що наша рідна матуся знайде вихід з будь-якої ситуації.</span>