Клас, урок, учительська, учні, словник, оцінка, навчання, учнівський журнал, зошит, дошка, розклад уроків, тощо:)
Ответ:
"Енеїда" І. Котляревського вийшла друком 1798 року. Але цій події передувала майже тридцятирічна, нехай і з перервами, робота над текстом. І письменник дійсно зміг досягти художньої досконалості тексту. Напевне, через наполегливу працю І. Котляревського і його природний літературний хист, які у поєднанні зазвичай і творять дива, українська література зараз може похвалитися цим прекрасним шедевром гумору і дотепності, краси і глибокого змісту.
"Енеїда" — перший твір нової української літератури. У чому ж полягало новаторство письменника? Насправді, цей твір принципово відрізняється від усього, що було створено українськими письменниками до того часу. Тому нова українська література починає свій відлік саме з цього твору.
Пишучи поему, І. Котляревський спирався на попередню традицію. У творі відчутні впливи філософії Сковороди, бурлескної літератури, інтермедій, вертепної та шкільної драми, поетичної традиції (зокрема, творів Некрашевича), а найбільше — впливи самого життя, народних звичаїв та традицій, народного характеру. Справа в тому, що у своєму творі Котляревський змалював життя народу, тоді як попередня література часто була далека від народного життя.
Великий внесок І. Котляревського полягає також і в залученні народної мови до літератури. Я навіть сказав би, що це неоціненний внесок. Народна мова і раніше зустрічалася у творах, але здебільшого це були твори "низьких жанрів" і вживалася вона з певною настановою, переважно для того, щоб підкреслити чиюсь неосвіченість тощо. І лише прочитавши поему видатного українського поета, ми одразу розуміємо, наскільки ця мова була багатою! Існують навіть словники української мови, складені на основі творів І. Котляревського. Ціла мовна система, величезна кількість різноманітних синтаксичних конструкцій, художні засоби комічного, синонімічні ряди — усе це було в нашій мові ще стільки років тому! Про багатство мови "Енеїди" створено окремі наукові праці, але й звичайний читач захоплено спостерігає, як міниться різними відтінками барвиста мова "Енеїди"! Підрахували, що тільки на позначення поняття "ходити" Іван Котляревський вживає не менш як сорок синонімів!
Ніхто до Котляревського не зображував так яскраво народні звичаї. Сцени весілля, святкувань, народних гулянь прописано з такою точністю, стільки назв ігор, страв, одягу ми зустрічаємо в поемі, що недаремно "Енеїду" називають енциклопедією тогочасного народного життя!
Я із захопленням прочитав цей твір, бо він поєднує у собі все необхідне для того, щоб зацікавити читача: прекрасне почуття гумору, колоритне зображення характерів, точне відображення дійсності, хоч і далекої від нас, але не менш цікавої, багатство мови... Вислів "над книжкою твоєю "Енеїди" нащадок схилить радісне чоло" спочатку здавався мені надто пафосним, але прочитавши "Енеїду", я цілком погоджуюся з його автором. Я впевнений, що ще багато років нащадки діставатимуть справжнє задоволення від читання цього надзвичайного твору!
Объяснение:
Калитка«...Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть...»;
• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші...»;
• «...під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;
• «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;
• «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
<u>Копач. </u>«Я, слава Богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв»;
• «Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш»;
• «Тільки гляну, враз бачу»;
• «Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув»;
• «Опит — велікоє діло!»;• «Мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно... Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно»;
Савка. • «Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті зга<span>
дуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»;</span><span>
</span> «Не журіться. Я зумію заховать, аби що»;
• «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»;
• «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»;
• «Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»;
<span>• «Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»</span>
Саме душа, а не тіло людини, створена за образом Божим. Тіло —
це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.
Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний
до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її
життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою
людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг-
ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна,
навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа
бажає допомогти й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним
словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про-
йти по життю сірою тінню.
Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість.
Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба
керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї
душі.
У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття
захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає
мені с ім’ я.
Отож бережімо собори своїх душ!
Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-
лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без
одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло —
лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці-
нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість
душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
<span>1.Весна на Верхньому Доні.</span><span>2.Хутора Моховского.</span><span>3.Відповідь Соколова.</span><span>4.Уродженець Воронезької губернії.</span><span>5.Соколов втратив свідомість.</span><span>6.Фашисти застрелили віруючого.</span><span>7.Війська вийшли до Волги.</span><span>8.Анатолій був убитий снайпером.</span><span>9.Пекуча чоловіча сльоза. </span>