<span> [б' і л' і й у т`]
</span><span> [о б с и п а н' і] </span>
Хто з нас не любить книжок? Мабуть, немає такої людини. Сьогодні важко уявити собі людину — робітника, інтелігента, бізнесмена без особистої бібліотеки, без книг, журналів, газет. У народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає».
Кожній людині книги потрібні по-різному: одному — більше, другому — менше. Але всім людям разом тобто людству, книги необхідні.
Чи зможе людина прожити без книги? Зможе. Погано, нудно, нецікаво, але зможе. Та людство — ні. Книги — це пам'ять. Саме з книжок ми дізнаємось, як живуть народи різних країн, як борються вони за свободу, дізнаємося про великі відкриття науки і техніки, про зірки і планети, про рослин і тварин. З давніх-давен учені, письменники, філософи відображали в книжках знання, досвід свого покоління, свої думки і зберегли все це для нащадків.
1. Земля ніби прагнла виявити свою щедрість і порадувати людей усім, що тільки може їм дати.
2. Ходить вітер і пита з болем: "Де поділо ти жита поле?"
3. Минуть роки і віки будуть говорити, що наші юнки й юнаки були неликом шиті.
Осінь-це улюблена пора багатьох талановитих людей. Я теж люблю осінь.
Ось ідеш ти по осінньому парку вдень і бачиш як поступово жовтіють листочки, а деякі уже впали на землю. Їм так сумно і радісно одночасно, бо вже зовсім скоро в них буде час відпочити. Листячко жовтіє, і ти розумієш, що ось воно щастя, пройтись по осінньому парку і помилуватися цією красою.
Ось на лавочці сидять дідусі і грають в доміно. Там на галявині дітки грають у футбол, у схованки. Вони теж відчувають, що це останні тепленькі деньки.
Ти помічаєш, що пташок уже зовсім не залишилось, багато з них вже відлетіло у вирій, щоб перечекати морози.
Ідеш далі по алеї і помічаєш там у купі листя білочку. Вона теж готується до зими. Збирає собі припаси, щоб взимку не голодувати.
<span>Осінь-перехідний етап. Я люблю осінб всією душею. </span>
Тиша ходить між деревами, приносячи й туди свій звук самотності.
На обрії червоно сходить сонце, вітаючи сонні квіти своїм проміннячком.
Соняшники світяться, гріючись в теплі літнього ранку.
Часом війне вітерець і маленьке деревце,похитуючись, нахилиться аж до самого долу. ( щодо ком у цьому реченні не впевнена, але по-моєму все правильно)
Трави плачуть ледь-ледь чутно, сповіщаючи вітру про своє єство.