1. Бой поляков и козаков
2. Тарас видит, что впереди всех скачет Андрий ( убивает врагов)
3. Он заманивает Андрия в лес
4. Убийство родного сына
5. Пленивший Остап, его муки и жестокая смерть
6. Тарас гулял по Польше со своим полком, выжег 18 мест, близ сорока котелов и уже доходил до Кракого. искание люльки с табаком.
7. Бедный пленивший Тарас
8. Издевательство над Тарасом
надеюсь помогла))
Фамусов, как типичный представитель своего общества, имеет свое мнение относительно ума и умного человека. Для него умный человек -это практичный, житейски мудрый человек. Хотя он и не отказывает Чацкому в уме, но тем не менее более подходящей партией для Софьи считает Скалозуба: "Солидный человек и знаков тьму отличья нахватал, не по летам и чин завидный, не нынче завтра генерал". В разговоре со Скалозубом московский барин говорит о той опасности, которая исходит от таких умников, как Чацкий. К тому же Чацкий неправильно использует полученные знания. Все должно быть направлено на достижение чинов, на соблюдение традиций, жить должны так, "как делали отцы". Фамусов выдвигает свой идеал умного человека. По его мнению, это Максим Петрович, достигший больших чинов и высокого положения в обществе благодаря своему практическому уму, умению "сгибаться вперегиб", когда надо было "подслужиться". Сам Фамусов таких высот не достиг, поэтому и заискивает перед князьями Тугоуховскими и Скалозубом.
Молчалин, секретарь Фамусова, воплощает также практический ум.
Для Чацкого ум и правда, истина и честь являются главными жизненными ценностями. Герой выступает против воспитания, принятого в фамусовском обществе, когда стремятся "набирать учителей полки, числом поболее, ценою подешевле". Ему не чужды патриотические чувства, именно поэтому его раздражает "слепое подражанье" всему иностранному. Свои мысли Чацкий высказывает в обличительных речах, направленных против устоев фамусовского общества. Его монологи, ораторские по стилю, свидетельствуют об образованности и просвещенности главного героя, поэтому в них так много афоризмов. Ум Чацкого - ум передового человека, именно это является причиной того, что косное общество не приемлет его взглядов и идей, так как они противоречат укладу старого московского дворянства.
Любовь Чацкого к Софье не случайна, ведь она также обладает умом. Но ум Софьи практический. Софья, как типичная девушка своего времени и класса, свой ум черпает из французских сентиментальных романов, поэтому она и выбирает себе в возлюбленные Молчалина, чтобы впоследствии сделать из него "мужа-мальчика, мужа-слугу". Она руководствуется при этом житейской мудростью, ведь она - дочь своего отца.
В комедии есть еще один тип ума, который мы можем видеть у горничной в доме Фамусова Лизы. Как второй резонер в комедии, она выражает авторскую позицию, поэтому именно из ее уст мы слышим характеристики различных персонажей: "Кто так чувствителен, и весел, и остер, как Александр Андреич Чацкий", "Как все московские, ваш батюшка таков: желал бы зятя он с звездами да с чинами" и так далее. Бесспорно, Лиза обладает природным умом и житейской мудростью простолюдинки, она находчива, хитра, но при этом преданна своей госпоже.
Таким образом, в комедии "Горе от ума" представлены различные типы ума, начиная от житейски мудрого и кончая передовым, прогрессивным умом. Но фамусовское общество не приемлет передовой ум, отвергает его, объявив Чацкого социальным безумцем и вынудив его покинуть Москву.
Василиса. Василиса. Василиса. Могу повторить это имя много раз. Василиса. Василиса. Василиса. Прекрасней в мире нету вас.
Василиса. Василиса. Василиса. Вы иногда казались мне во сне.
Василиса...
Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву «вічних», бо вони носії рис, що завжди притаманні людині.
У злиднях і самотності доживав свій вік Міґель Сервантес де Сааведра, хоча за життя він був відомий як автор талановитого, яскравого роману «Дон Кіхот». Ні сам письменник, ні його сучасники не знали, що мине кілька століть, а його герої не тільки не будуть забуті, але стануть «найпопулярнішими іспанцями», і співвітчизники поставлять їм пам’ятник. Що вони вийдуть із роману і заживуть своїм самостійним життям у творах прозаїків і драматургів, поетів, художників, композиторів. Сьогодні навіть важко перелічити, скільки творів мистецтва створено під впливом образів Дон Кіхота і Санчо Панси: до них зверталися Гойя і Пікассо, Массне і Мінкус.
Безсмертна книга народилась із задуму написати пародію й висміяти лицарські романи, такі популярні в Європі XVI століття, коли жив і творив Сервантес. Та задум письменника ширився, і на сторінках книги оживала сучасна йому Іспанія, змінювався й сам герой: із пародійного лицаря він виростає у фігуру смішну і трагічну. Конфлікт роману водночас історично-конкретний (він відбиває сучасну письменнику Іспанію) й універсальний (бо існує в будь-якій країні в усі часи). Суть конфлікту: зіткнення ідеальних норм і уявлень про дійсність із самою дійсністю — не ідеальною, «земною».
Образ Дон Кіхота став вічним теж завдяки своїй універсальності: завжди і всюди є благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які відстоюють свої ідеали, але не в змозі реально оцінити дійсність. Виникло навіть поняття «донкіхотство». Воно поєднує гуманістичне прагнення до ідеалу, ентузіазм, бескорисливість, з одного боку, та наївність, дивацтво, прихильність до мрій та ілюзій — з іншого. Внутрішня шляхетність Дон Кіхота поєднується з комізмом її зовнішніх проявів (він здатен покохати просту селянську дівчину, але бачить в ній тільки шляхетну Прекрасну даму).
Другий важливий вічний образ роману — дотепний і земний Санчо Панса. Він повна протилежність Дон Кіхоту, але герої нерозривно пов’язані, вони схожі один на одного в своїх надіях і розчаруваннях. Сервантес показує своїми героями, що дійсність без ідеалів неможлива, але вони повинні ґрунтуватися на реальності.
Зовсім інший вічний образ постає перед нами в трагедії Шекспіра «Гамлет». Це глибоко трагічний образ. Гамлет добре розуміє дійсність, тверезо оцінює все, що відбувається навколо нього, твердо стоїть на боці добра проти зла. Але його трагедія полягає в тому, що він не може перейти до рішучих дій і покарати зло. Його нерішучість не є проявом боягузтва, він смілива, відверта людина. Його вагання — наслідок глибоких роздумів про природу зла. Обставини вимагають від нього вбити вбивцю свого батька. Він вагається, бо сприймає цю помсту як прояв зла: вбивство завжди залишиться вбивством, навіть коли вбивають негідника. Образ Гамлета — це образ людини, яка розуміє свою відповідальність у вирішенні конфлікту добра і зла, яка стоїть на стороні добра, але її внутрішні моральні закони не дозволяють перейти до рішучих дій. Невипадково цей образ набув особливого звучання у XX столітті — добі соціальних потрясінь, коли кожна людина вирішувала для себе вічне «гамлетівське питання».
<span>Можна навести ще кілька прикладів «вічних» образів: Фауст, Мефістофель, Отелло, Ромео і Джульєтта — усі вони розкривають вічні людські почуття й прагнення. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.</span>