Считаю, что князь Дмитрий Иванович Донской.
Он первый князь, который осмелился идти против Золотой Орды и прекратить платить дань.
Одержал победу на Куликовом поле над Мамаем, отбил все атаки Литвы, победил Тверь из-за борьбы за ярлык на великое княжение, решил спорные вопросы с Рязанью.
<span>Деятельность митрополита Илариона, князя Ярослава Мудрого связана с
</span><span>IX в.</span>
Дослідження української культури, як підґрунтя єдності певної свідомої самої себе спільноти, можна прослідкувати вже у "Слові про закон і благодать" Іларіона, згодом "Повісті врем'яних літ", у українських гуманістів та полемістів, а також козацьких літописах. Проте першим більш чи менш узагальненим баченням української культури, як окремого цілісного процесу, ми бачимо в представників народницької школи (М. Костомаров, В.Антонович, М. Грушевський). Загалом, лише починаючи від М. Грушевського ми можемо говорити про новий культурний синтез української історії, основним пунктом якої є думка про те, що "всі періоди Руси-України тісно й нерозривно сполучені між собою... як одні і ті ж змагання народні, одна й таж головна ідея переходить через весь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах". Однак, праці істориків народницької школи доводили виклад подій до кінця XVIII ст., і той же М. Грушевський, лише в останнє десятиріччя своєї наукової діяльності почав активно працювати над тематикою XIX ст., заявивши у 1925 р. про можливість, в головних рисах, доповнити свою стару схему української історії культурними сенсами XIX ст., відповідно до етнічного бачення української історії та національно-культурного відродження, яке пережили українці у складі Російської та Австрійської імперій.
Внаслідок такого підходу, писав О. Оглоблин, широка й повноводна ріка культурно-історичного процесу переходила у вузький, хоча і сильний потік, за межами якого залишалося майже ціле суспільне життя тогочасної України. И, що головне, українська національно-визвольна рух XX ст. та відродження української державності уявлялося не як наслідок культурного розвитку України в XIX ст., а як щось випадкове, залежне від сторонніх обставин, подій і чинників, без яких його могло б не бути.
<span>Чтобы отвлечь крестьян от массового участия в восстании и склонить их на свою сторону, царское правительство вынуждено было изменить в их пользу некоторые условия реформы. Согласно специальным царским указам в Гродненской, Виленской и Минской губерниях с 1 мая 1863 г., а в Витебской и Могилевской губерниях с 1 января 1864 г. прекращались временнообязанные отношения. Крестьяне, независимо от согласия помещиков, срочно переводились на обязательный выкуп земельных наделов, причем размер выкупных платежей снижался на 20 %. Тем, кто был обезземелен помещиками в предреформенный период, полностью или частично возвращались наделы. Эти уступки самодержавия существенно смягчали условия освобождения крестьян в Литве и Беларуси по сравнению с другими регионами Российской империи.</span>