Маруся Чурай була легендарною піснескладальницєю, мала великий талант. Її творчисть стала справжнім надбанням усього українського народу. Вона створила пісні, які народ буде співати десятиліттями або й століттями.
Майже всі її пісні служили для підняття духу козаків. Зараз вони теж напрямовують нас на подвиги заради своєї Вітчизни - рідної української землі. Всі її пісні - неповторні, безсмертні. Але біографічних фактів про Марусю Чурай майже не зберіглося. Час укриває славетні імена пилом забуття, знищує документи попередніх епох.
Ми маємо безліч народних пісень, багато з яких написала саме Маруся Чурай. Про це мало хто знає.
З кожним роком ми втрачаємо якісь свідчення про Марусю Чурай. Але пісні її авторства ніколи не забудуться, а будуть існувати. Нехай і під назвою "народних".
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/7977464#readmore
Чіпка: "з дитинства виродок і байстрюк"; "ніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника"; не вірить у справедливість, бо "немає правди між людьми"; борець за правду і справедливість, який перетворюється на розбійника та пропащу силу; вірний у дружбі; сміливий, безбоязний бунтар; терплячий; вольовий; наполегливий.
Грицько Чупруненко: бідний сирота; доброзичливий; працьовитий; благородний; недалекоглядний; пристосуванець; заздрісник; лицемір; егоїст; байдужий до долі інших; корисливий; відсторонений від громадських справ.
Галя: "польова царівна", щира, добра, вразлива, справедлива, жаліслива.
Христя: бідна сирота, загартована у дитинстві тяжкими випробуваннями; жаліслива; має практичний розум, уміння розрадити, підказати та застерегти від непоправних помилок.
Максим Ґудзь: нащадок козаків; буйний; охочий до чарки і до бійки; єдина пристрасть - збагачення; люблячий батько.
Мотря: бідна трудівниця; чесна, справедлива; любляча та ніжна матір.
Явдоха: злодійка-багачка, дитя соціального дна; не має нічого святого; зневажає простих трудівників; для неї найголовніші нажива та прибуток; ніжна та любляча матір.
Лушня, Матня, Пацюк: "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю.
Пани Польські: "людські п'явки", жорстокі, егоїстичні, амбітні, вважають себе "вищими" за всіх інших, безжальні, несправедливі.
Першим запитанням новачку, який приходив на Запорізьку Січ було:у<span> Бога віруєш?</span>
Бандуристи у своїх думах і піснях відтворили історію українського народу, героїчні і трагічні її сторінки. Одні з них мандрували селами, інші приставали до козаків і супроводжували їх у походах. Кобзарі завжди були там, де вирішувалася доля країни і простих людей. . Кобзарі творили, боролись і вмирали, як сотні козаків-повстанців.Бандуристи служили не самодержцям, а народу. Багато кобзарів однаково добре володіли як бандурою, так і зброєю, були відважними розвідниками, пристрасними агітаторами.Народні співці виховували в людях національну гідність і пробуджували прагнення до свободи і незалежності. В своїх епічних творах вони оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни,емоційно піднесено оспівували життя людей та переказували під переливчасте рокотання струн простим «неписьмовим» людям драматичну історію свого народу.
Українські народні співаки протягом ряду епох були свідками і учасниками історичних подій. Було чимало випадків, коли вони разом з козаками відправлялися в походи і силою свого мистецтва піднімали бойовий дух ратників. Світогляд народних співаків значною мірою зумовило їх репертуар, зміст та ідейну спрямованість виконуваних ними творів. В основному це були думи, які представляють один із центральних жанрів української народної творчості. Як правило, основний акцент у них робився на релігійну суспільну мораль. Вони відрізнялися тонкістю почуття і філософською вдумливістю, оспівували лицарство запорізьких козаків.
Одним із центральних образів твору є полковник Шрам, «по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, ПО пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду - старий козарлюга». Отримав він ці шрами вздовж і впоперек у боях із Хмельницьким проти ляхів, де ніхто краще його не ставав до бою, за що козаки й прозвали його Шрамом. Найвірніший однодумець Сомка, справжній патріот України, воїн, козак, одночасно піп і полковник, для нього мірилом власних і чужих вчинків є інтереси України, за долю якої він уболіває всім серцем. Без плачу й жалю прощався із мертвим тілом сина, що його сім раз наскрізь було пробито кулями, але гірко плакав, що «Вкраїна розідрана надвоє, проте усім байдуже!». І лише віра в те, що не одного його турбує майбутнє рідного краю, може звеселити його. Таким він виховав і сина. «Орел, а не козак!» - говорить про нього Василь Невольник. А батько полковник Шрам, почувши таке про сина, роздумує: «Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє». Диву даєшся, коли читаєш такі роздуми.
Перш за все для нього - козацька честь, гідність, а потім уже батьківська любов. Це людина цільна, мужньої і суворої вдачі, але майже зовсім позбавлена душевної теплоти і сердечності. Лише його ліричні роздуми про Київ, який «велика слава не раз осіяла і великі злигодні… з усіх батьків збирались» - щирі, пересипані пестливими словами, лагідністю, ніжністю. І знову козацьке серце просило битв за рідну землю, знову воно рвалося у бій за Україну, об’єднану, вільну, щасливу! За її майбутнє, за майбутнє українського народу і віддає полковник Шрам своє життя, не врадивши нічого супротив лихої української долі. Хоч же і полягли головами славні козаки, лицарі запорізькі, хочь і вмерли лютою смертю, але не вмерла, не полягла їх слава. І буде їх слава вічна поміж земляками, поміж літописами, поміж усіма розумними головами».