Я подивилась у безхмарне чисте небо і побачила там великого хижого орла, який своїми спостережливими чорними очима дивився на моїх маленьких жовтопузих курчаток, які ніжно тулились до своєї турботливої і набурмосеної матері-курки.
Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. <span>Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром</span>
Українська мова-це не тільки слова та речення, а це ще наше рідне, те що нам дійсно дуже цінне. Говорячи про те, що мова нам не потрібна, так дійсно багато людей так думають, але вони ніколи себе не питають: що було як би її не було?Замистісься над цим.
В моему розумінні поняття: 《Мова-це час, це минуле сучасне народу》, те, що в залежності ні від чого, мова є и буде жити вічно, якщо ми, звісно, будемо за неї боротися. І не зволікаючи ні на що, люби свою мову, вона в тебе єдина.
2. двоповерховий, дит'ясла, семиразовий, трьохядерний, мільйоноголосий, стодвадцятип'ятикілометровий
4. блискучими успіхами, ближніми стежками, блукаючі вогники, блукаючи довго, виконуючий обов'язки (але правильно казати ВИКОНУВАЧ ОБОВ'ЯЗКІВ), всеперемагаючій весні, знемагаючий боєць, знемагаючі бійці, ідучи вгору, завмираючими звуками.
5. Сталевий стержень вже довго нам служить. - пряме
У цього чоловіка сталеві нерви, він нікони не хвилюється. - переносне
Моя кішка має дуже гострі кігті. - пряме
Не розкидайся гострими словами, бо вони можуть ранити серце. - переносне
Як я люблю ці теплі літні вечори. - пряме
Її тепла усмішка зігріла мою душу. - переносне
Ми неочікувано побачили у лісі ведмежий барліг. - пряме
Батьки застерігали Степана, щоб він не робив ведмежі послуги друзям. - переносне
Твір-опис процесу праці «Я готую улюблену страву»
Наша матуся – найкраща господиня. Вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. Ми з сестрою інколи їй допомагаємо, але керує процесом приготування завжди мати. Але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром.
Напередодні ми спостерегли, як швидко й вправно готує мати. Тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. На практиці все виявилося інакше.
Просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. Передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. Згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. Яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! Нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. Але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин.
Врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. Невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. Щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. Але трохи набивши руку, ми випекли височенну гору млинчиків.
Найлегше залишилося на останок. Ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. Подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. Мати була в захваті від нашої витівки. Але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів.